72
Сон поступово збляк, і Рута розплющила очі. В кімнаті було жарко. Або вона заспала до обіду, і сонце встигло напекти будівлю, або ж це найзадушливіший ранок у її житті, і вдень, коли сонце вишкребеться до зеніту, вони всі засмажаться до дідькової матері: простирадло під нею було вогким, а шия й бік, на якому лежала, липкими від поту.
Дівчина потерла пальцями очі й підвелася на ліктях. Чорні стіни, опущені жалюзі, її робочий стіл, шафа із розсувними дзеркальними стулками. Все на місці. Кімната як кімната. А тоді, схопившись долонями за живіт, немовби хтось щосили вгатив їй у сонячне сплетіння, Рута сіла на ліжку.
Чорні стіни?
Срань Господня! Вона не в гуртожитку в Тернополі, а у своїй кімнаті в Рівному! У вухах аж загуло від викиду адреналіну, а в голові миттєво зринули Маркові слова.
(усе залежить від того, що ти накоїла)
О, так, цього разу вона накоїла дещо збіса грандіозне. Вона змінила все аж так, що її перекинуло у просторі. Це означає, що не було ніякої поїздки до Тернополя, ніяких розмов із Тимофієм Русецьким, вона не сварилася з Індією і… Чорт забирай, стільки всього мало б відбутись інакше!
«Бляха, – Рута, перелякано кліпаючи, водила очима по кімнаті, – по ходу, я наламала дров».
Та в міру того, як меншало у крові адреналіну, переляк швидко слабшав і його змінювало дивне збуджене поколювання у грудях. Ілля живий, сестра знову щаслива, і все завдяки їй, Руті. Дівчина раптом усвідомила, що ще ніколи не відчувала такої бентежної та водночас піднесеної невизначеності. Свобода волі в чистому вигляді, вольовий субстрат без жодних домішок. Їй здавалося, наче вона – богиня, яка щойно наділила померлого життям.
Або ні.
Хтозна, як воно все обернулося.
Спершу треба з’ясувати.
73
Довго чекати не довелося. Двері зненацька розчахнулися, й Інді вихором влетіла до кімнати:
– Вимітайся! Скільки можна спати! Ілля незабаром прийде!
– Ілля? – тремтливою луною перепитала Рута.
– Ну так, блін, Ілля!
– Який Ілля? – Дівчина закашлялася, щоби приховати тремтіння голосу.
– Мій Ілля! – Інді була надто збуджена, щоб щось помічати. – Мала, ти що? Не тупи!
Квартиру сповнило примітивне поліфонічне пілікання – хтось подзвонив у двері.