Я сподівався, що мій план спрацює. Наступного дня листа не було в тому місці, де я навмисне погано його сховав під обвугленим шматком дерева від колишньої підсобки.
Та довелося чекати цілий тиждень, щоб у тому переконатися.
У середу я саме розмовляв із Люком на моїй улюбленій лавці, коли до нас підійшов Ів і попрохав мого товариша залишити нас наодинці. Він сів на місце Люка та якусь мить мовчав.
У середу я саме розмовляв із Люком на моїй улюбленій лавці, коли до нас підійшов Ів і попрохав мого товариша залишити нас наодинці. Він сів на місце Люка та якусь мить мовчав.
У середу я саме розмовляв із Люком на моїй улюбленій лавці, коли до нас підійшов Ів і попрохав мого товариша залишити нас наодинці. Він сів на місце Люка та якусь мить мовчав.
— Я написав заяву пані директорці, звільняюся наприкінці тижня. Хотів сам тобі це сказати.
— То й ви підете, чому?
— Довго розповідати. У моєму віці вже пора розпрощатися зі школою. Правда ж? Скажімо, усі ці роки я жив минулим, бранцем свого дитинства. Тепер я вільний. Мені треба надолужити згаяний час, збудувати справжнє життя, стати щасливим.
— Розумію, — промимрив я. — Я жалкуватиму за вами, мені подобалося з вами приятелювати.
— Я теж за тобою жалкуватиму, можливо, якось побачимося.
— Можливо. Що ви робитимете?
— Спробую щастя деінде. Хочу здійснити давню мрію й дотримати обіцянки. Якщо я тобі розповім, ти нікому цього не скажеш? Слово честі?
Я сплюнув на землю.
Ів прошепотів свій секрет мені на вухо. А що це секрет, то я триматиму язика за зубами. Я людина слова.
Ми потисли один одному руки, вирішивши, що попрощатися слід тут-таки. У п’ятницю це буде надто сумно. Таким чином, ми матимемо кілька днів, щоб звикнути до думки, що більше не бачитимемося.
Удома я піднявся на горище й перечитав маминого листа. Можливо, Іва вразили мамині слова про те, що найбільше її бажанням — побачити мене успішним; що вона сподівається, що я опаную професію, якою насолоджуватимусь, і що хоч би яким був обраний мною в житті шлях, доки я любитиму й мене любитимуть, я виправдовуватиму ті сподівання, які вона на мене покладає.
Можливо, саме ці рядки звільнили Іва від пут, які тримали його в дитинстві.
Мені навіть стало прикро, що я поділився з ним листом своєї мами. Так я втратив приятеля.
Пані директорка та вчителі організували невелику прощальну вечірку. Церемонія проходила в їдальні. Ів був популярніший, ніж він думав. Поприходили батьки всіх учнів, що його неабияк розчулило. Я попрохав маму не сидіти до кінця. Я не хотів ні з ким поділяти від’їзд Іва.
То був безмісячний вечір, нічого забиратися на горище. Але засинаючи, я почув зі складок штор моєї кімнати, як Івова тінь мені сказала «дякую».