— Здається, так.
— Коли запишеш усе, вивчи той список напам’ять.
— Навіщо?
— Щоб не забувати! — Ів по-дружньому штовхнув мене ліктем.
Я пообіцяв, що складу той список, як тільки випаде нагода, й обговорю його з ним.
— Знаєш, — додав він, коли я вже йшов, — з Елізабет, може, не все ще втрачено. Ще все може бути, треба зачекати. Треба просто зустрітися в потрібний час у потрібному місці.
Я побіг до класу.
Того вечора я взяв аркуш паперу, підсунув його під зошит з математики і, коли мама пішла до кухні, почав складати список. Засинаючи, я згадував розмову з Івом; думаю, у мене з Елізабет цього року нічого не вийде.
З першого дня нового навчального року я не переставав катуватися думками. Що старший стаєш, то більша кількість питань постає. Щодо Елізабет мені вдалося відшукати сякі-такі пояснення, але що робити з тінями — цілковита загадка. Чого це сталося саме зі мною? Невже я єдиний можу з ними розмовляти? І що робити, якщо я зустріну когось і це все знову почнеться?
Щоранку перед школою я слухав прогноз погоди. Щоб якось виправдатися перед мамою, я запропонував учителеві природознавства підготувати реферат про глобальне потепління. Він радісно пристав на ту пропозицію. Мама навіть вирішила мені допомогти. Тепер вона вирізала всі газетні статті про екологію. Вечорами вона мені їх зачитувала, а потім ми підклеювали їх у великий зошит на спіралях — вона мало не купила такого в супермаркеті, поки я примусив її піти до крамнички канцтоварів на площі коло церкви. Ведуча прогнозу погоди знову сповістила про повний місяць у ніч із суботи на неділю.
Та інформація змусила мене глибоко замислитися. Діяти чи не діяти, як сказав би мій приятель Люк, якби був родичем творця Гамлета.
Відколи настали сонячні дні, я був дуже уважний і надовго не затримувався біля однокласників на освітленому сонцем дворі.
Водночас мені здавалося, що я не помічаю чогось дуже важливого. Якщо Господь дозволив вибухнути цистерні з газом у моїй школі, то, певно, для того, щоб сказати мені щось на кшталт: «Я за тобою стежу, якщо Я наділив тебе такою здатністю, не вдавай, що нічого немає».
У четвер я саме думав про все те, коли до мене на лавку підсів Ів.
— Як справи з альбомом?
— У мене тепер обмаль часу, бо я готую доповідь.
Івова тінь лягла поряд із моєю.
— Я зробив те, що ти мені порадив тоді.
Я вже добре й не пригадував, що я такого Івові порадив.
— Я переписав маминого листа, не слово в слово, а основне, що зумів пригадати. Ти це гарно придумав. Почерк, звичайно, не її, але коли я його перечитую, то відчуваю майже таке саме хвилювання.
ebooksa