Левко підсів до Сатомі. Дівчина ворухнулася, посуваючись убік, але очей не підвела.
Перед ними шкварчало багаття, пережовуючи в’ялими язиками вогкі гілки. Українець зачерпнув пригоршню мокрого листя і кинув його у вогонь. Полум’я ображено засичало, але, підігріте знизу палаючим брикетом твердого розпалювача, не загасло. Листя, чадячи сірим димом, чорніло. Лео закашлявся, Сатомі теж бухикнула, проте від багаття не відсунулась. Навпаки — обнявши коліна руками, дівчина горнулася до вогню. У джунглях, обираючи між уїдливим димом і хмарами ще більш уїдливої мошви, перевагу зазвичай віддають першому.
— Привіт, — дурнувато бовкнув хлопець. — Ти як?
— Нормально, — дисонуючи з відповіддю, Сатомі знизала плечима.
— Втомилася?
— А ти хіба ні?
Левко кинув швидкий погляд за спину, переконавшися, що Ґрем відпочиває у наметі, а Сьома ввіткнув у вуха навушники, і підсунувся ближче.
— Не знаю. Не так, щоб дуже.
Дівчина не стала підтримувати розмову. Їй кортіло спитати, як довго їм ще тинятися цим смарагдовим пеклом, але вона змовчала, гадаючи, що наперед знає відповідь. Українець не відступиться, поки припаси не дійдуть до кінця. (Насправді Сатомі помилялася; Лео давно подумував про те, щоб повернути назад, але через гордість не хотів озвучувати це першим.)
Хлопець присунувся ще на кілька сантиметрів і пошепки промовив:
— Сатомі, знаєш, я… ем… ну… давно хотів з тобою поговорити.
Він спробував надати голосу еротичної хрипоти, натомість прозвучав так, наче благав шпаргалку на екзамені.
— Кажи. — Сатомі незворушно дивилася на вогонь.
У ній не було байдужості, радше підкреслена апатія. Левко знітився і прикусив язика. Після хвилинної паузи він демонстративно відсунувся й озвався знову:
— Як буде японською вогнище? — штрикнув пальцем у вогонь.
— Ти маєш на увазі багаття чи конкретно вогонь?
— Багаття.
— Можна говорити
— Тоді як краще?
—
ebooksa