— На, послухай.
— Що там?
— Я записав бумкання.
Піднісши телефон до вуха, Левко ввімкнув запис. До звукового файлу «поналипало» чимало завад: жебоніння нетрів, подмухи вітру (котрі на записі перетворились на скрипляче шипіння), віддалене пугикання мавп, — проте загалом таємниче бумкання було добре чути. «
Запис закінчився.
— Ну? — Лео нічого не розібрав.
— Це не простий набір звуків, — упівголоса повідомив Семен.
— Я вже здогадався.
— Як? — У голосі Сьоми проступив щирий подив з домішками розчарування.
— Інакше ти б мене сюди не кликав.
— Хе-хе. Правильно. Щовечора повторюється те саме. П’ять разів. Та сама послідовність.
Семен затих на кілька секунд, давши товаришу час переварити почуте. Левко цокнув спересердя язиком. Як він раніше не докумекав? Це ж так просто!
— Код?
— Ага, — майнув зарослою головою Сьома. — Помізкувавши, я вирішив відобразити послідовність на папері, так би мовити, представити її графічно. Глянь, що вийшло.
Росіянин розгорнув перед Левком смужку паперу:
— Довгі й низькі звуки я позначив рисками, короткі й високі — крапками. Невеликі паузи відповідають малим пробілам, довші — великим.
— Це ж азбука Морзе… — вражено прошепотів українець.
— Не квапся з висновками, друже. Ще не факт. Далеко не кожен код, сформований з коротких і довгих символів, є азбукою Морзе.
— Але ж ти мусиш її знати! — не стримавшись, Левко схопив товариша за плече. — Ти ж займався цією… як її… криптологією? Ні… Криптографією! Ти мусиш знати азбуку Морзе і можеш усе перевірити!