— Так. Ми зможемо йти.
«Ага, — подумав Семен, — поки хтось не наштрикнеться на гілку, залишивши на ній своє око». Проте вголос не перечив.
Перед полуднем туман відступив, але хмари залишились, утримуючи під покровом тропічного лісу депресивну півтемряву.
Коли повітря очистилось достатньо, щоб продовжувати похід без навігатора, Левко відімкнув його і спробував відшукати кам’яний тракт. Але не знайшов нічого. Дорога зникла, наче й не було її. Хлопець відхилявся щораз далі то на південь, то на північ від маршруту, проте безрезультатно. Мощений шлях наче крізь землю провалився.
Порадившись, хлопці вирішили не повертатись до місця останньої стоянки, натомість продовжувати йти на захід. Довелося знову вмикати GPS-навігатор. До вечора на індикаторі сигналу супутника залишилась одна поділка.
О пів на шосту, коли стали табором, Семен вилучив момент, коли вони були самі, і спитав Левка:
— Ти щось бачив у тумані? — Питання гризло його весь день. Він не покладався на свідчення Сатомі, дівчина надто швидко заспокоїлась, повіривши, що їй примарилось, а Левку був схильний вірити. — Ти ж не просто так застосував ведмежий балончик?
Українець знизав плечима:
— Важко сказати. Все було біле. Ми були налякані. Що завгодно могло привидітись.
Сьома лишився незадоволеним відповіддю:
— Тоді знай: я питав у Ґрема, що йому сказав Атаучі, мотивуючи відмову.
— І що?
— Індіанець сказав, що ми всі загинемо. Тут нібито живуть демони, що роблять дивні речі з людськими головами, і нас вони не випустять.
Вони крокували пліч-о-пліч, розсуваючи руками низькі гілки.
— Тоді й ти знай. — Левко косував убік, уникаючи очей приятеля. — «Демон» закрив носа рукою і драпонув, підібгавши хвоста, коли я пальнув по ньому з балончика.
Сьома шумно видихнув і прикусив нижню губу.
«Дзвони» вдарили рівно о шостій.
ebooksa