Почувши перші удари, Сьома схопився і непомітно віддалився від наметів.
У Швеції росіянин носив мобілку на шиї на спеціальній торочці, часом закидаючи її в нагрудну кишеню сорочки, іноді лишаючи просто теліпатись. Попри те що в Мадре-де-Діос телефон став непотрібним, Сьома й надалі тягав мобілку на шиї.
Ставши поміж дерев, куди не долітало потріскування багаття і розмови Ґрема, Левка й Сатомі, Семен узяв телефон, відкрив папку «Програми» і запустив додаток «Диктофон».
За дві хвилини він мав на мобілці цифровий запис вечірнього бумкання.
Тієї ночі Сьома майже не спав, замість симфонічних опер чи Висоцького раз за разом прокручуючи записані звуки.
Ніч з 9-го на 10 серпня видалася спокійною.
Вранішній туман у п’ятницю був не таким густим, як минулого дня. Мандрівники змогли рушити відразу після сніданку, несвідомо стараючись якнайскоріше забратись подалі від місця ночівлі.
По дорозі Левко чотири рази наштовхувався на камені, які лише з великою натяжкою можна було вважати штучними. Крім них — жодного сліду зниклої дороги. Друзі прямували на захід через незайманий тропічний ліс.
О четвертій годині на індикаторі сили супутникового сигналу навігатора не лишилося жодної поділки.
Точно о шостій — наче куранти — прозвучали «дзвони». Бумкання лунало в стороні і дивним чином страху не викликало. За три дні хлопці й дівчина призвичаїлись і перестали вбачати у загадкових «дзвонах» приховану небезпеку, сприймаючи їх за невід’ємний, хоч і незбагненний атрибут подорожі…
Левко вмощувався на ніч, витрушуючи зі спальника павуків та всяку іншу повзучу наволоч. Семен піднявся схилом від струмка і став на межі табору, знишка спостерігаючи за Левковими приготуваннями. В одній долоні хлопець стискав зубну щітку й тюбик з пастою, іншою задумливо м’яв велетенський лист папороті.
— Лео, — зрештою покликав він.
Українець обернувся. Йому вистачило одного погляду, щоб посерйознішати.
— Що? — самими вустами вимовив він, здогадуючися, що Сатомі й Ґрему краще не чути подальшої розмови.
— Треба поговорити.
Левко запитально звів брови. Семен мовчки махнув головою в бік джерела, мовляв: не тут.
Друзі спустилися до потічка. Лео всівся на порослий мохом чорний камінь, зняв кеди і спустив ноги у воду. Глибина сягала десяти сантиметрів. Сьома примостився на поваленому дереві навпроти. Один кінець стовбура торкався землі, інший, заплутавшись у ліанах, немов жерло гармати, тягнувся до неба.
— Викладай, що в тебе, — наготувався слухати Левко.
Мовчки поклацавши щось на мобілці, Сьома зняв апарат із шиї і подав українцю.
ebooksa