Твердиня

Росіянин підвівся і вступив на територію табору. Левко і Ґрем перечекали кількадесят секунд, після чого також підвелися і несміливо виткнулися з лісу.

За ніч із табором нічого не сталося. Усі речі лежали на місцях. Усе було так само, якщо не зважати на чорношкірого мертвяка, підвішеного вертикально за кілька метрів від залишків багаття.

Хлопці обережно підбиралися до тіла. Левко і Ґрем косилися по сторонам, несвідомо чекаючи наскоку невідомого ворога. Сьома зирив тільки на негра.

Невдовзі стало зрозуміло, що підвісили мертвяка не за горло. Мотузка проходила під пахвами, стискаючи груди і трохи розводячи в боки захололі руки. Значно тонша поворозка на рівні лоба обвивала голову і припинала її до основної мотузки. Завдяки цьому голова не звішувалась на груди і моторошно закочені очі дивилися просто вперед.

— Він не міг прийти сам, — сказав Левко (все ще пошепки).

Звівши брови, Сьома покосився на українця.

— Браво, Ватсоне.

— Я не про те, Сьома. Я маю на увазі, що він був мертвим до того, як його почепили на дерево.

Семен, погоджуючись, кивнув.

— Не схожий на перуанця, — знову озвався Левко. Хлопець пригадав обличчя, котре запримітив у Розколині Черепів. Той незнайомець змахував на перуанського індіанця, цей, безсумнівно, належав до негроїдної раси: кучеряве волосся, товсті губи, широкий плаский ніс і довгі, як у мавпи, руки. — Негр.

— Ага.

— Як думаєш, для чого? — Українець мав на увазі «для чого його тут повісили?», але Семен і так зрозумів.

— Для того ж, для чого дзвони і все інше.

— Останнє китайське попередження, — перейшов на російську Лео. Ґрем усе одно їх не слухав.

— Думаю, так.

— Але це безглуздя: вбивати негра, виривати йому щелепу і висмикувати ним, наче лялькою, перед табором лише для того, щоб налякати нас.

Левко нарешті відважився підійти впритул. Одяг чорношкірого ні про що не свідчив: штани з легкої водовідпорної тканини, похідні кросівки і чорна сорочка з довгими рукавами. Одяг сучасний, трохи подертий, але не старий. Обстеживши мертвяка, українець глипнув на Сьому:

— Що вирішуємо?

Ґрем розкрив рота і незрозуміло хекнув, наче захлинувся повітрям, а тоді закричав:

— Що тут думати, ідіоти грьобані?! Треба валити на хрін звідціля!!! Хтось підкинув нам мертвого чорного, а ви ще радитеся, що робити?! — Американець заледве не вищав. Від його самозакоханості не лишилося й згадки. Здавалося, навіть риси обличчя змінилися: очі покруглішали від страху, підборіддя більше не випиналося — щелепа безвольно обвисла.