Твердиня

— Я знайшов! Знайшов! — загукав українець. — Он вона!

Зліва виднілася смуга прим’ятої трави і поламаних кущів. Схоже, Сатомі котилась по схилу, поки не зупинилась, наштовхнувшись на достатньо густу масу рослинності.

— Де вона?.. Лео, де ти є?.. Де?.. — притишено долинуло з тропічного лісу.

— Сюди! Йдіть на мій голос! Тут озеро!

Левко почав спускатись, не чекаючи появи товаришів. Тонкі й гострі стебла, попри те що були невисокими, немов щупальця спрутів, обмотували литки і пришпилювали до землі. Хлопець спробував бігти, підстрибуючи і задираючи ноги, але ще більше заплутувався.

— Сатомі! — закричав він. — Я йду!.. Чуєш мене?!

Японка не рухалася.

— Сатомі!!!

Раптово Левко усвідомив, що недооцінив крутизну пагорба. Один раз він спіткнувся, другий раз ступня провалилась глибоко в траву, і, так і не відчувши під собою твердої землі, хлопець сторчголов полетів по схилу.

Негнучкі гілки роздирали одежу. Левко підняв обидва передпліччя і втягнув голову, захищаючи ліктями лице (головним чином очі). Зарості нещадно кромсали шкіру, розривали її живцем. Хлопець намагався терпіти, кусаючи губи, проте надовго його не вистачило. Через секунду Лео став кричати від болю. Коли падіння припинилося, він почувався так, наче його вибатожили. Цілу хвилину хлопець лежав, віддихуючись.

— О Боже, ні! — розпачливий крик повернув українця до реальності. — Сатомі!.. — Ґрем стояв на межі джунглів і розмахував руками. — Хей! Чому ти нічого не робиш?! Чому не допоможеш їй?!

Наступної секунди американець почав спускатися.

— Обережно… — хрипнув Левко. Для крику в легенях забракло повітря.

Ґрем не почув. Через кілька кроків він перечепився і, зойкаючи, покотився схилом. За мить мулат простягся ницьма біля українця. Застогнав. Левко підняв голову. На вигляд Ґрем постраждав більше за нього: з кутика правого ока збігала товста цівка крові, немов у боксера при розриві шкіри (ще трохи лівіше, подумав Левко, і мулат виколов би на хрін очне яблуко), верхню частину правого вуха наскрізь проштрикнула колючка завтовшки як цвях, біцепси обплітало рясне мереживо кровоточивих порізів. Незважаючи на пошкодження, американець скочив на ноги. Не встояв — упав. Зрештою на колінах дістався до японки і взяв її на руки.

— Satomi, — схлипував він. — Oh my God, Satomi!

Левко скривився. Цього разу не через біль. Квиління Ґрема нагадувало нерозторопне варнякання героїв із американських мелодрам. Воно дратувало.

Левко піднявся на руках. Американець тим часом відповз назад, усівся на траву і став термосити дівчину.

— Прокинься! Я благаю… Сатомі, ти чуєш мене?

Несподівано Ґрем завмер і притулив вухо до губів дівчини. Щойно мулат нахилився, японка поворухнулась і застогнала.

— Вона жива! Дякувати Богу!