Твердиня

Сатомі кілька разів кліпнула, розплющила очі. Зажмурилася, спробувала затулити лице лівою рукою, потім відкинула лівицю геть. Погляд поволі зробився осмисленим.

— Ґреме… — прошепотіла вона. — Лео… — Левко вже стояв на повен зріст. — Де я?

— Ти жива. — Американець зарився носом у її волосся, не помічаючи, як кров із ран скапує на обличчя дівчини.

Запустивши руку в темні кучері, Сатомі пригорнулась до мулата.

Левка перекосило від злості. «Суки…» — палахнуло жаром у голові. Хлопець відчув, як серце обкладає кригою, неначе його «насос» заштовхують до морозильної камери.

— Що сталося? Як ми тут опинилися?

— Вночі на нас…

— Замовкни! — Левко урвав американця, смикнувши за рештки футболки. — Вона не пам’ятає, то й не варто нагадувати.

Японка справді не пам’ятала. Спогади обривались на подіях учорашнього вечора. Вона пригадувала сварку між Левком і Ґремом, а після неї — нічого. Внаслідок перенесеного шоку утворився провал у пам’яті — короткострокова ретроградна амнезія. Інакше кажучи, мозок, захищаючи себе, стер усі спогади, що передували нічному нападу і спричинили небезпечний для ментального здоров’я стрес.

— Ти маєш рацію, — збуджено закивав Ґрем. — Не треба.

— Але я… — спробувала пручатися Сатомі.

— Нічого. — Американець іще міцніше обійняв її і став погойдувати на колінах, гладити по голові. — Нічого не було, сонце. Вже все гаразд. Ми повертаємося. Просто зараз. Сьогодні ж вирушаємо назад. — Ґрем кинув лютий погляд на Левка. — Ми ж повертаємось, Лео?

Злостиво скрививши рота, українець мовчав. Стиснуті кулаки побіліли від напруження. Можливо, він і хотів щось сказати, але в цей момент в улоговину звалився Сьома. Росіянин, як і його товариші, не зміг втриматися на підступному схилі. Щоправда, Семен примудрився зірватись ногами вперед. Замість того щоб, прокотившись, упасти навзнаки, він з усієї сили ввігнався кінцівками в землю.

Гух-х! Хрусь!

— А-а!.. А-а!..

Сатомі зойкнула і сховала обличчя на грудях у Ґрема.

Левко крутнув головою. Щільна трава огортала ноги Семена, ховаючи все, що нижче колін, але, судячи по звуку, який супроводжував приземлення, а також по тому, як зсудомило обличчя хлопця, нічого хорошого там не було.

Простір згустився навколо українця. Він раптом подумав, що спить. Інакше й бути не може. Все, що сталося за останні дванадцять годин, — сварка з американцем, нічний напад, поява мертвого негра, втеча Сатомі — все це мусить бути сном, довбаним кошмаром!

— А-а!.. А-а!.. А-а!.. — не переставав кричати Сьома. — Моя нога! О Господи, нога-а-а!

Не дихаючи, Левко відступив на два кроки, потім нахилив тулуб, щоби поглянути на ноги товариша. Права на вигляд здавалася непошкодженою. Зате ліва… Стопа стирчала під прямим кутом до великої гомілкової кістки, при цьому ще й викривлялася набік. І то був не вивих. З першого погляду Левко зрозумів, що має справу з переломом: місце страхітливого згину було на двадцять сантиметрів вище від щиколотки.