— Ні, — долинув з чорноти напружений голос Левка.
— Я щойно з кухні. — Дівчина присіла на краєчок матраца. — Завтра на обід буде рис, салат із залишків зелені, курячі стегенця з двома соусами на вибір, точніше, буде один соус і якась підливка, мабуть, із-під тих самих стегенець, а також чай і узвар із сухофруктів.
— Кидай в усе, крім рису, — порадив українець. — Особливо постарайся, щоб листя потрапило в каструлі, де варитимуться соус і курятина. І ще, звісно, чай.
«Ще нема чого кидати», — подумав Сьома, але промовчав.
— Чому не рис? — відсторонено прокоментував Ґрем: — Це ж гарнір, його їстимуть усі.
— Бо в білому рисі жовті шматочки пелюсток кидатимуться в очі і можуть викликати підозри. Крім того, нам доведеться обідати з усіма, а значить, маємо щось поїсти. Ми сточимо рис, решту непомітно викинемо з тарілок.
— Що з вартовими? — нагадав Семен.
Левко нахилився до росіянина і зашепотів на вухо. Сьома спершу почервонів, потім кисло всміхнувся, погойдуючи головою з боку вбік, і неохоче спитав:
— Зараз?
— Ні. Давай за дві години. Нехай мачігуенга полягають.
Сьома і Левко вибрались на терасу і, присвічуючи ліхтарем, перевальцем посунули до навісів. Біля ангарів горіло півдесятка підвісних світильників — решта верхньої платформи куталася темрявою. Після 22:00 у бараках, наче в армійських казармах, гасили світло.
Українець стискав під пахвою нетбук, а в руці ніс зарядний пристрій до нього.
Здійнявся вітер. Він налітав короткими, але сильними поривами, хлопаючи навісами, розтріпуючи листя пальм і примушуючи сельву хвилюватися, немов штормове море. Один раз Семен відірвав промінь від землі і посвітив угору. В небі клекотало, наче в казані. Хмари скидались на клапті шерсті, видерті з хутра гігантського сірого звіра.
Спека не спадала.
— Ей! Ви куди? — окликнув їх вартовий, що розкинувся на розкладному кріслі між пірамідами та кухнею.
— Buenas noches, señor! — привітався Сьома іспанською, а потім чомусь удав, що не розмовляє, хоча насправді знав castellano[146] не гірше за англійську. — Estamos aquí… porque no podemos allí. — Хлопець висолопив язика, зобразивши, як унизу жарко. По тому показав двома пальцями собі на очі, а тоді на нетбук під пахвою Левка. — Película… ver películas[147].
На терасі було не набагато прохолодніше, ніж у Твердині, проте охоронець дозволив.
Хлопці всілись, розкрили нетбук і ввімкнули звук на повну потужність. Через кілька секунд по терасі рознеслось непристойне охкання — Сьома запустив фільм для дорослих. Упізнавши звуки, охоронець розвернувся і застиг у нерішучості. Хлопці зацокали язиками, заахали і заляскали долонями по столу, показуючи, як їм до вподоби карколомні й далекі від реальності сцени на екрані. За мить, ніби ненароком примітивши вартового, що переминався з ноги на ногу за кілька метрів від них, Семен махнув рукою:
— Давай, підходь, — і недвозначно тицьнув пальцем в екран.
Перуанець наблизився. Через хвилину він уже цокав і ахав голосніше за хлопців.
ebooksa