— Я правильно зрозумів: він хоче драпати завтра? — вискнув мулат.
— Завтра неділя, — взявся доводити Левко, — мачігуенга не працюватимуть, тобто обідатимуть разом з людьми Кіспе і вченими.
— Лео, має рацію, — схилилась до хлопців японка, — іноді в будні робітникам подають на годину пізніше.
— Ні! — відсахнувся Ґрем Келлі (Сьома знов зауважив страх у його очах). — Ідіоти.
— Заткнись! — гримнув українець, крутнувся до Семена і повторив запитання: — Що ти думаєш?
Сьома гарячково міркував. Була одна проблема, котру вони всі усвідомлювали, але не хотіли обговорювати: Джейсон Х’юз-Коулман рідко обідав за одним столом із усіма. Вчені також іноді не з’являлись на сніданок чи обід, уникаючи компанії грубуватих солдат Кіспе, і тоді їжу їм приносили в лабораторію. Проте жодного разу Семен не бачив, щоб хтось носив їжу Джейсону. Або йому готували окремо, або ж він готував собі сам. Що в будь-якому разі означало: сивочолий американець не їсть зі спільного казана. Через відліт Джейсона думка пришвидшити початок операції не виглядала аж такою навіженою.
Нарешті росіянин заговорив:
— Плюс: оскільки Джейсон рідко хаває разом зі своїми підлеглими, нам не доведеться вигадувати, як його… м-м… нейтралізувати. Мінус: ми не знаємо, коли вони повернуться.
— Минулого разу вилазка тривала два дні, — зиркаючи то на чорний «Колібрі», то на Сьому, сказав Левко.
— За весь час, що ми тут, вони лиш один раз вилітали кудись, — засичав на українця мулат, — і тому абсолютно нерозумно припускати, скільки часу займе ще…
— Тоді вони літали за пальним, — суплячись, відмахнувся Лео. — На цей раз вилазка за продовольством. Я впевнений, вона триватиме довше: треба стягнути в одне місце багато різних продуктів, перевірити їх, завантажити те-се…
Сьома відчув, як кольнуло під серцем. Раніше, завдяки розвинутій дедукції, хлопець бачив своє життя щонайменше на кілька годин наперед. Якщо на горизонті вигулькували неприємності, він чітко і. Головне, своєчасно знав, що робити, аби їх спекатися. З нинішнього ранку події стали розвивалися занадто швидко, і Семен більше не усвідомлював, до чого все йде. Віднині цілісної картини майбутнього не існувало, вона розпливалась, наче акварельний малюнок під дощем. І невідомість лякала.
— Чувак, вони полетіли у бурю. — Росіянин підняв очі на хмари, котрі, набрякаючи, важчали і підсувались до джунглів. — Вони можуть повернутися будь-коли. Вони можуть у буквальному сенсі завтра сісти нам на голови.
Левко також усе зважував. Так, ймовірність несподіваного повернення додасть справі перцю. Але якщо вони відступляться, доведеться чекати прильоту Джейсона два, три, може, чотири дні. Бруґмансія зачахне, а він сам згорить від хвилювання.
— Завтра, — жорстко відкарбував українець. — Завтра в обід ми починаємо.
Він підхопився, тим самим показуючи, що тема закрита, і… здригнувся. На стежці, що йшла повз піраміду, розставивши ноги, стояв Амаро Кіспе. Він хижо вищирився, нагадавши хлопцям, хто тепер головний у Паїтіті. Дочекавшись, коли всі голови повернуться в його бік, коротун випустив у напрямку бранців довгу цівку жовтої слини, розвернувся і, задерши носа, закрокував геть.
Здавалося, з настанням темряви спека тільки подужчала. Хмари опустились настільки низько, що, стоячи на верхній терасі і ввімкнувши навіть найслабший кишеньковий ліхтарик, можна було штрикати їх променем.
Вітру, як і раніше, не було.
Сатомі повернулась з кухні, де допомагала Марко Молінарі вимити тарілки. Хлопці сиділи в темряві, борючись з неприємним бурчанням у животах. Відчуття були, наче перед важливим екзаменом в університеті: мандраж, цілковитий вакуум під ребрами і дика срачка. Левко і Ґрем за останню годину ганяли у вбиральню по два рази. Активоване вугілля і навіть протипроносні пігулки не діяли. Вони ніколи не діють, коли причина психологічного, а не фізіологічного характеру.
— Ви спите? — шепотом спитала японка.
ebooksa