Твердиня

— Оп-па, глянь, Роджере, диви — це ж макаронник!

Судома стиснула щелепи кухаря, а почуття відповідальності швидко стікало з грудей, наче оте «макаронник» торпедою пробило в ньому величезну пробоїну. Він знову завагався, але не спинився. Він повинен розповісти.

Зорн скинув голову. Шия його була товста як поліно, настільки вульгарно розкачана, що голова постійно випиналася, надаючи Зорну зухвало-задирливого вигляду і роблячи його схожим на динозавра, — велике тіло, крихітна макітра.

— Привіт, — сухо сказав Марко, спинившись за крок від ґевалів. — Ви маєте мене вислухати.

— Хочу піци, — вдумливо прогугнявив Роджер. Його крихітні очиці пробіглись по італійцю і засвітилися. Засвітилися впізнанням.

Боб голосно відригнув, обоє розреготалися.

— Ти чув, що сказав мій друг? Зроби нам піцу!

— Я б теж не відмовився, — Молінарі старався притлумити презирство, але воно так і цвіркало з голосу, — та не сьогодні. Раджу вам трохи розтрусити голови і послухати, що я кажу. Дівчина, азіатка, сьогодні допомагала мені по кухні, і я…

— Ти що, не чуєш? Ми вже заї…лись їсти твій рис! Давай піцу! — Марґоліс штовхнув кухаря в груди, примусивши позадкувати (інакше він би просто впав). — Принеси піцу, зараз же! Ти ж, бля, італієць чи хто? Чи ти хер з вушками? Відповідай!

«Як же невчасно полетів Джейсон», — з гіркотою подумав Марко. Навряд чи італієць відчував до сивочолого повагу абощо. Він сторонився американця, подеколи побоювався, раз на місяць (коли Джейсон перераховував платню на рахунок Молінарі в італійському банку) відчував щось схоже на вдячність. Все. Для нього Джейсон був чимось на кшталт верховного божества з чужої релігії — цілковито стороннім, що, втім, не заперечувало його могутності. До нього можна звернутися, коли власні справи йтимуть геть уже кепсько. От як, наприклад, зараз.

Але Джейсона не було.

Тупцяючи на місці, Зорн відпив з пляшки. Марко не здавався:

— Та вислухай же мене, здоровило! А потім я тобі подам, що хочеш, навіть гівно на паличці, якщо забажаєш.

— А якщо я не слухатиму, то що ти мені зробиш? — задер кутик губи Боб.

— Мені доведеться розповісти про все Джейсону.

Італієць бовкнув на автоматі, не замислюючись, він навіть не встиг пошкодувати про сказане, осягнувши сенс своїх слів лиш тоді, коли вони влетіли у вуха. Боб Марґоліс і Роджер Зорн миттєво переродились: погляди загострились, п’яний полиск щез із очей, обличчя напружились і стали злими (не такими вже вони були й п’яними).

А тоді Боб з усієї сили ввігнав свій кулак кухарю у сонячне сплетіння.

Молінарі відлетів до стіни і, кавкаючи, опустився навкарачки. Він щосили намагався заковтнути повітря: судячи по відчуттям, від удару легені зсохлися, мигцем перетворившись на шкіряні кульки завбільшки з тенісні м’ячики, в яких не лишалось місця для кисню.

Роджер підійшов до Боба. Марко помітив відблиски ламп на грубому склі і зіщулився, чекаючи, що ґевал зараз розтрощить пляшку з-під «Red Label» об його голову. Проте Роджер нічого не робив, просто стояв і дивився.

— Друзяко, мені раптом перехотілось піци, — схилившися, проричав Боб. — Знаєш, чого я зараз хочу? — Досі задихаючись, кухар підняв обличчя на кривдника. — Намотати твої кишки тобі на вуха. І якщо ти щось бовкнеш босу, я так і вчиню. А тепер геть звідси! — І ґевал копнув італійця, поціливши ногою акурат під ребра.