Як він посмів?! Цей тюхтій йому був зобов’язаний усім! Що з того, що це була його (а не Алекса) ідея заснувати компанію, яка тепер процвітала; все одно це він — саме він! — відкопав і вклав у справу дев’яносто відсотків початкового капіталу (на відміну від Германа, що кинув якусь дульку). Саме Алексу довелося добряче потрясти усіх своїх родичів, від найближчих до сьомої води на киселі: багатих дядечків, тіточок, заможних далеких родичів дружини й інших. Перед кожним, зрозуміло, довелося принижуватися, здувати з їхнього взуття пилюку, робити щедрі подарунки їхнім безцінним чадам — малим невдячним виродкам…
Яке моральне право має тепер Герман так із ним поводитись?!
Алексу на мить згадалися очі й вираз обличчя його партнера і друга.
Можливо, у Германа й виникли якісь проблеми, той явно чогось недоговорював.
Добре, він дасть цьому сучому синові один… ну, нехай два тижні.
А взагалі, плював він на проблеми Германа, адже мова йде про успіх компанії… Чорт! — але, як назло, саме в руках компаньйона перебувають основні нитки всього бізнесу, і від присутності Германа залежить результат справи.
Два тижні…
І якщо той не повернеться, — Алекс буде змушений вжити певних заходів.
Спершу, він, звичайно, йому просто «натякне». Але, якщо «натяк» не дійде — доведеться крутіше діяти.
Час від часу Алекс поглядав на телефон — може, все обійдеться простіше?
До півночі він викурив півпачки цигарок і, зрештою, набрав номер мобільного телефону Германа.
Той не відповідав.
Розділ 5
Похоронне турне: закінчення
…Через кілька секунд раптовий приступ минув. Це закінчилося так само миттєво, як і почалося. Залишилась тільки огидна нудота, що не йшла в порівняння навіть із найгіршим похміллям, і свербляче поколювання по всьому тілі тисячі малюсіньких голочок. Герман також не міг визначити, скільки часу тривав приступ — кілька митей чи кілька хвилин?
— Що це?.. — він витер з обличчя рясний піт і важко відкинувся на спинку сидіння. В очах усе пливло, немов він бачив світ крізь воду, по якій котяться хвилі.
Герман відчув у роті присмак чогось настільки противного, чого він навіть уявити не міг. Але десь за хвилину він із подивом виявив, що цей дивний присмак зник.
Германа охопив важкий липкий жах. Напевно, він злякався б куди менше, якби побачив перед своєю машиною величезного монстра, що виповзає з темряви. З цим він міг хоча б якось боротися — запустити мотор «BMW» й дати газу, але…
«…догонит меня…»
Ось воно? Вже?!