Ганнібал

Тоді в Карло прокинувся мисливець, і він почав контролювати дихання, готуючись до пострілу. Між губ на мить показався оленячий зуб, що він його жував. Задні шибки у фургоні не опускалися.

— Metti in mòto![135] Розвернися, щоб стати до нього боком, — наказав Карло.

Доктор Лектер зупинився біля пасажирських дверцят «мустанга», потім передумав і підійшов до водійських дверей, певно, з наміром понюхати кермо.

Він роззирнувся навколо й дістав із рукава відмичку.

Фургон уже стояв до Лектера боком. Карло тримав напоготові рушницю. Він торкнувся кнопки, що мала опускати шибку. Нічого не відбулося.

— Mogli, il finestrino![136] — пролунав голос Карло, неприродно спокійний як для бойового завдання.

Мабуть, річ у запобіжній системі, яка блокує вікна від дітей. Мольї намацував перемикач.

Доктор Лектер просунув відмичку в щілину біля вікна й відімкнув двері до машини Старлінг. Він почав сідати в салон.

Карло вилаявся, відсунув бокові дверцята й просунув у шпарину гвинтівку. Пʼєро саме відсахнувся вбік, аби не заважати, і фургон загойдався в ту саму мить, коли протріщав постріл.

Шприц зблиснув на сонці, з тихим чмоканням проштрикнув накрохмалений комір сорочки доктора Лектера й уп’явся в шию. Наркотик подіяв швидко, велика доза в критичному місці. Доктор спробував виструнчитись, але коліна вже не слухались. Із його рук випав пакунок і закотився під машину. Він примудрився дістати з кишені ніж, розкрив його та повалився долі між дверцятами й салоном «мустанга». Транквілізатор мов перетворив його ноги на воду.

— Міша, — мовив Лектер і поринув у темряву.

Пʼєро й Томмазо накинулися на нього, наче два великі коти, притискали його до землі між машинами, аж поки не переконалися, що доктор не має сил пручатися.

Старлінг котила паркінгом другий за день магазинний візочок, аж раптом почула вихлоп пневматичної рушниці й одразу пізнала характерний звук пострілу. Вона інстинктивно пригнулась, а народ навколо човгав собі далі, сліпий і глухий до стрілянини. Важко сказати, звідки це пролунало. Старлінг поглянула в напрямку своєї автівки й побачила, як у якомусь фургоні зникають чоловічі ноги. Їй спало на думку, що то випадок вуличного бандитизму.

Вона ляснула себе по стегну, по тому місцю, де колись мешкав її пістолет, а тоді, ухиляючись від машин, побігла до фургона.

Повернувся «лінкольн» із літнім водієм, він сигналив фургону, що перегородив заїзд на паркувальне місце для інвалідів, ревіння клаксона заглушало крики Старлінг.

— Стійте! Зупиніться! ФБР! Стійте, або я стрілятиму!

Може, їй удасться роздивитися номерні знаки.

Пʼєро побачив, що Старлінг наближається, швидко перерізав Лектеровим ножем трубку клапана на передній шині «мустанга», з боку водія, а тоді пірнув у фургон. Мікроавтобус перевалився через розділовий бордюр і покотився до виїзду з паркінгу. Старлінг побачила номери. Вона вивела їх пальцем на брудному капоті сусідньої автівки.

Старлінг дістала ключі. Коли сіла в машину, то почула свист, із яким з перерізаного клапана виходило повітря. Між машинами промайнув дах фургона, уже майже біля виїзду.

Вона постукала у вікно «лінкольна», який сигналив уже до неї.