Ганнібал

Доктор Фелл — чорний силует проти високих вікон. За ним удалині здіймався Дуомо.

— Так?

— У мене склалося враження, що ви Пацці з роду Пацці, правильно?

— Так. Як ви здогадалися?

Пацці вважав, що згадувати інформацію з газетних репортажів — грубо понад усяку міру.

— Ви нагадуєте постать із ронделів Делла Роббіа, що у вашій сімейній капличці в Санта-Кроче.

— А, то Андреа де Пацці, зображений у вигляді Йоанна Хрестителя, — відповів Пацці, відчувши у своєму колючому серці крихту втіхи.

Коли Рінальдо Пацці покинув елегантну постать у залі для нарад, то в нього надовго лишилося враження від надзвичайної незворушності доктора Фелла.

Дуже скоро цих вражень побільшає.

Розділ 20

Тепер, коли невпинний вплив зовнішніх факторів зробив нас нечутливими до розпусти й вульгарності, корисним буде побачити те, що й досі видається химерним. Що й досі може ляснути по ослизлих, морхлих м’язах нашої покірливої свідомості з такою силою, аби привернути нашу увагу.

У Флоренції таким явищем стала виставка під назвою «Знаряддя жаских тортур», і саме тут Рінальдо Пацці побачив доктора Фелла вдруге.

Ця виставка, що зібрала понад двадцять класичних знарядь для катування разом із детальними описами, розташувалася в погрозливому Форті Бельведер, цитаделі Медічі шістнадцятого століття, що охороняє південний мур міста. Експозиція відкрилася для великого, аж неочікувано великого натовпу; від збудження публіка мало не вистрибувала зі штанів.

За початковими планами, виставка мала тривати місяць, але «Знаряддя жаских тортур» протрималися півроку, а кількість відвідувачів рівнялася з показниками музею Уффіці й перевищувала обсяги в галереї Пітті.

Промоутери, двійко таксидермістів-невдах, які колись знайшли спільну мову, поїдаючи потрух оброблених трофеїв, тепер стали мільйонерами й улаштували для свого шоу тріумфальне турне Європою, прибравши на себе нові смокінги.

Здебільшого відвідувачі з’їжджалися з усієї Європи парами й послуговувалися подовженими годинами роботи, аби вервечками тупотіти між двигунів болю й уважно читати однією з чотирьох презентаційних мов про історію походження приладів, а також їх використання. Ілюстрації від Дюрера та інших, разом із сучасною документацією, робили натовп обізнаним із деталями на кшталт тонкощів колесування.

Ось текст, поданий на одній з табличок:

Італійські принци вважали за краще класти жертв на землю й ламати їм кістки за допомогою колеса із залізним обіддям, попередньо підклавши під кінцівки деревини, як показано на малюнку, тоді як у північній Європі був популярний метод, коли жертву прив’язували до колеса, били залізним ломом, а тоді пропускали кінцівки між cпицями навколо колеса, бо ж усі переломи забезпечували необхідну гнучкість, а голову й тулуб розташовували в центрі під галас жертви. Останній метод приносив глядачам більше задоволення, проте міг бути нетривалим, якщо в серце потрапляв шматочок кісткового мозку.

Виставка «Знаряддя жаских тортур» неодмінно приваблювала любителів найгірших вад людського роду. Але сама суть цих вад, справжня асафетида людського духу, ховалася не в залізній діві чи гострому кілкові — Первинна Погань криється в обличчях натовпу.

У півмороку великої кам’яної зали, під освітленими навислими клітками, де колись сиділи приречені на муки голоду, стояв доктор Фелл, знавець бездумного тіста людських облич, тримаючи окуляри пошрамованою рукою, притуливши кінчик дужки до рота, захоплено спостерігаючи за натовпом, що линув повз нього.