Ганнібал

Пауза. Згодом:

— Чому ви не зателефонували в поліцію? Я мушу вам порадити вчинити саме так.

— Винагороду гарантовано за будь-яких обставин?

— Винагорода видається за інформацію, що призведе до арешту й суду.

— А чи дадуть винагороду за… особливих обставин?

— Ви маєте на увазі віддяку за голову доктора Лектера? Скажімо, для того, хто зазвичай не може отримати винагороду законним шляхом?

— Так.

— Ми з вами працюємо заради однієї мети. Тож лишайтеся, будь ласка, на лінії та вислухайте мою пропозицію. Міжнародні угоди та закони США забороняють пропонувати винагороду за чиюсь голову, сер. Будь ласка, лишайтеся на лінії. Можу я у вас запитати: ви телефонуєте з Європи?

— Так, із Європи, і більше я вам нічого не скажу.

— Добре, тоді вислухайте мене. Я пропоную, аби ви зв’язалися з юристом, щоб обговорити законність винагороди, та не вживали будь-яких нелегальних заходів щодо доктора Лектера. Чи можу я порекомендувати вам юриста? У Женеві є один, чудовий спеціаліст у цих справах. Чи не запишете його безкоштовний номер? Я наполегливо раджу зателефонувати йому та бути з ним відвертим.

Пацці купив передплачену картку і наступний дзвінок зробив із кабінки в торговельному центрі «Bon Marché». Він говорив з чоловіком із сухим швейцарським голосом. Розмова зайняла не більш ніж п’ять хвилин.

Мейсон заплатить один мільйон доларів США за голову та руки доктора Ганнібала Лектера. Таку ж суму він віддасть за інформацію, що приведе до його арешту й ув’язнення. Приватно він заплатить три мільйони доларів за доктора живцем — жодних запитань, анонімність гарантовано. За умовами оборудки інформатор також отримував сто тисяч доларів авансом. Аби претендувати на цей аванс, Пацці мусить надати чіткий відбиток пальця доктора Лектера, ще не відзнятий, на якомусь предметі. Якщо йому це вдасться, то в зручний для себе час слідчий зможе отримати решту готівки зі швейцарської банківської комірки, якою наразі опікується третя особа.

Перш ніж поїхати з «Bon Marché» до аеропорту, Пацці купив дружині пеньюар із шовкового муару персикового кольору.

Розділ 23

Як поводитись, коли ви знаєте, що людська шаноба — то марнота марнот? Якщо ви погоджуєтеся з Марком Аврелієм, що точка зору прийдешніх поколінь варта не більше, ніж погляди сучасників? Чи змогли б ви тоді жити по правді? Та й чи схотіли б жити по правді взагалі?

Тепер Рінальдо Пацці, з роду Пацці, головний слідчий Квестури міста Флоренція, мав вирішити, чого варта людська шаноба і чи нема в світі кращої правди, ніж оті міркування про шанобу.

Він повернувся з Парижа під обід і трохи поспав. Йому хотілося порадитися з дружиною, але не можна було, хоч він і втішився нею. Потім він довго лежав без сну, уже коли стишилося її дихання. Пізно вночі він облишив спроби заснути й пішов прогулятись і подумати.

Користолюбство знайоме італійцям, і Рінальдо Пацці вдосталь його всотав разом із повітрям батьківщини. Але саме в Америці пробудилися його природні амбіції та жадоба, бо будь-який вплив там відчувається гостріше, чи то йдеться про смерть Єгови, чи про панування Мамони.

Коли Пацці вийшов із затінку Лоджії та зупинився на площі Синьйорії в тому місці, де спалили Савонаролу, коли він поглянув угору на освітлений Палаццо Веккіо, на те вікно, де загинув його пращур, — на той момент Пацці ще вважав, що нічого не вирішив. Але ні. На той момент він уже встиг крок за кроком усе обміркувати.

Ми надаємо своїм рішенням великого значення, звеличуємо процес прийняття, наче завжди отримуємо результат раціонального, свідомого мислення. Але рішення утворюється з переплетіння почуттів, тому частіше нагадує глевкий кавалок, аніж логічний висновок.