Ганнібал

— Хто з тобою прийшов, Ромуло? Краще скажи мені. Я вже бачив його у в’язниці.

— Це мій друг, він просто зчинить перешкоду, якщо мені доведеться тікати. Він нічого не знає. Нічого. Вам же ліпше. Не доведеться бруднитися.

Аби згаяти час, вони помолилися в кількох капелах: Ромула шепотіла мовою, якої Рінальдо не розумів, і сам Пацці мав чимало прохань у молитвах, особливо щодо будинку на березі Чесапікської затоки та ще дечого, про що в церкві думати не варто б.

Почалася репетиція хору, над гомоном натовпу злетіли солодкі голоси.

Пролунав дзвін, настав час зачиняти церкву на денну перерву. Вийшли паламарі й, брязкаючи ключами, наготувалися спорожняти монетниці.

Доктор Фелл відірвався від праці, підвівся, вийшов з-за «Пʼєти» Андреотті, зняв рукавички й одягнув куртку. Перед церковним олтарем товпилася велика група японців — запас монеток скінчився, і спантеличені туристи стояли в темряві, досі не розуміючи, що вже час іти.

Пацці ткнув Ромулу пальцем, у чому ніякої потреби не було. Вона знала, що час прийшов. Циганка поцілувала голівку немовляти, яке спочивало на дерев’яній руці.

Доктор уже наближався. Через натовп йому довелося пройти біля циганки, і та зробила три широкі кроки назустріч докторові, зупинилася просто перед ним, виставила вгору руку, аби привернути його погляд, тоді поцілувала пальці й наготувалася лишити поцілунок на його щоці, поки лізтиме прихованою рукою до кишені.

Спалах світла — хтось із натовпу знайшов монету в 200 лір, і в ту саму мить, коли циганка торкнулася доктора Фелла, вона зазирнула йому в обличчя й відчула, як її засмоктує в червоні зіниці тих очей, відчула, як великий холодний вакуум притискає її серце до ребер, і рука циганки смикнулася геть від того обличчя, щоб затулити личко дитини, і вона почула власний голос, що казав: «Perdonami, perdonami, signore!»[71] — і вона розвернулася й утекла, а доктор довго дивився їй услід, доки згасло світло, доки він знов перетворився на силует на тлі свічок капели, а тоді швидкою, легкою ходою рушив далі.

Зблідлий від злості Пацці знайшов Ромулу біля купелі. Вона безперестанку омивала голову немовляти святою водою, промивала очі на той випадок, якщо воно встигло поглянути на доктора Фелла. Люті прокляття застрягли Пацці в роті, коли він побачив перекошене обличчя циганки. Її величезні очі дивилися крізь морок на слідчого.

— Це сам Диявол, — сказала вона. — Шайтан, Люцифер, тепер я його бачила.

— Я відвезу тебе назад до в’язниці, — відповів Пацці.

Ромула поглянула на личко дитини й зітхнула, мов худоба, яку ведуть на забій, — глибоке, приречене зітхання, яке неможливо слухати. Вона зняла широкий срібний наручник й омила його святою водою.

— Ще зарано, — мовила вона.

Розділ 27

Якби Рінальдо Пацці вирішив виконати свій обов’язок як представник закону, то він міг би затримати доктора Фелла й дуже швидко встановити, чи є цей чоловік Ганнібалом Лектером. За півгодини він міг би отримати ордер, вивести доктора Фелла з палаццо Каппоні, і жодна сигналізація палацу йому б у цьому не завадила. За рахунок своїх повноважень він зміг би тримати доктора Фелла під арештом, не висуваючи звинувачень, рівно стільки, щоб ідентифікувати його особу.

Дактилоскопічний аналіз у головному офісі Квестури вже за десять хвилин показав би, чи є цей Фелл доктором Лектером. Рестрикційний аналіз ДНК підтвердив би результат.

Тепер Пацці був позбавлений усіх цих ресурсів. Щойно він вирішив продати доктора Лектера, поліцейський перетворився на мисливця за головами, поза законом і на самоті. Навіть від поліцейських інформаторів, якими верховодив Пацці, не було жодної користі, бо вони б одразу на нього донесли.

Затримки сотали в Пацці нерви, проте він був налаштований рішуче. Доведеться перебутися цими клятими циганами…

— Ньйокко зробить це за тебе, Ромуло? Можеш його знайти?