Ганнібал

Вони сиділи у вітальні позиченої квартири на віа де Барді навпроти палаццо Каппоні за дванадцять годин після поразки в церкві Санта-Кроче. Тьмяна настільна лампа освітлювала кімнату по пояс. А понад світлом, у напівтемряві, блищали чорні очі Пацці.

— Я сама все зроблю, але без дитини, — відповіла Ромула. — І ви дасте мені…

— Ні. Я не можу допустити, щоб він тебе двічі побачив. Ньйокко зробить це за тебе?

Ромула сиділа, схилившись над своєю довгою барвистою сукнею, повні груди торкалися стегон, голова опущена майже до колін. На стільці лежала порожня дерев’яна рука. У кутку сиділа старша жінка, ймовірна кузина Ромули, і тримала дитину. Вікна були зашторені. Прозираючи крізь найменшу шпаринку між шторами, Пацці бачив слабке світло на горішньому поверсі палаццо Каппоні.

— Я впораюся, я можу змінити вигляд так, що він мене не пізнає. Я можу…

— Ні.

— То нехай це зробить Есмеральда.

— Ні, — пролунав із кутка голос, коли старша жінка вперше заговорила. — Я піклуватимусь про твою дитину, Ромуло, до самої смерті. Але Шайтана я нізащо не торкнуся.

Пацці ледве розбирав її італійську.

— Підведися, Ромуло, — сказав Пацці. — Поглянь на мене. Ньйокко зробить це за тебе? Ромуло, сьогодні ж уночі ти повернешся до Соллічіано. Тобі ще три місяці сидіти. Імовірно, наступного разу, як ти діставатимеш гроші та сигарети з дитячих одежин, тебе піймають на гарячому… Я можу накинути ще шість місяців до твого строку за минулий випадок. Я можу з легкістю позбавити тебе батьківських прав. Дитину забере уряд. Але якщо я отримаю відбитки пальців, тебе відпустять, ти отримаєш два мільйони лір, усі твої кримінальні справи зникнуть, і я допоможу тобі з австралійською візою. Ньйокко зробить це заради тебе?

Ромула мовчала.

— Можеш знайти Ньйокко? — спитав Пацці, а тоді голосно видихнув повітря через ніс. — Senti[72], пакуй речі, штучну руку забереш у тюремному сховищі за три місяці, а то вже й наступного року. Дитину доведеться відправити у виховний будинок. Стара зможе навідуватися, поки воно там буде.

— ВОНО? Поки ВОНО там буде, Commendatore? Мого сина звати…

Вона похитала головою, не бажаючи називати цьому чоловікові ім’я дитини. Ромула затулила руками обличчя, відчуваючи, як два пульси, від обличчя та від рук, перебивають один одного, а тоді заговорила крізь долоні:

— Я знайду його.

— Де?

— На площі Санто-Спіріто, біля фонтана. Там палять ватру, люди приносять вино.

— Я піду з тобою.

— Краще не треба, — відповіла вона. — Ви зіпсуєте йому репутацію. У вас тут лишаться Есмеральда й дитина — ви знаєте, що я повернуся.

Приваблива площа Санто-Спіріто на лівому березі Арно вночі стає вертепом гульби й пиятики. Церква потемніла й такої пізньої години замкнена, шум і запахи гарячої їжі доносяться з «Казалінґи», популярної тратторії.