Ганнібал

Маттео розклав на ношах обшарпані штани кольору хакі й почав фарширувати їх м’ясом, фруктами та двійкою курей. Потім узяв пару бавовняних рукавичок і напхав їх фаршем та жолудями, ретельно набиваючи кожен палець, а тоді приклав їх до кожної холоші внизу. Він дібрав гарну сорочку, розправив її на ношах, напхав туди кишок і нутрощів, поправив силует хлібом і тільки потім застебнув ґудзики й охайно заправив краї сорочки в штани. Друга пара нафаршированих рукавичок розташувалася з кінців рукавів. На кавун, що правив за голову, Маттео натягнув сітку для волосся, під яку поклав фарш із того боку, де мало бути обличчя, і почепив замість очей два варених яйця. Коли він із цим покінчив, результат став скидатися на грудкуватого манекена, який на тих ношах мав кращий вигляд, ніж деякі стрибуни, що встигли на них покататися. На завершення Маттео побризкав надзвичайно дорогим одеколоном на «обличчя» кавуна та на рукавички, що слугували за руки.

Карло вихнув підборіддям у бік худорлявого асистента Оресте, який перехилився за огорожу, висуваючи якомога далі над загоном кудлатий мікрофон, виміряючи, куди зможе дістати.

— Скажи своєму пердолі, що, як він туди впаде, я по нього не лізтиму.

Урешті-решт, усе було готове. Пʼєро й Томмазо склали в ношах ніжки й опустили до землі, а тоді вкотили крізь ворота в загін.

Карло виніс із будинку магнітофон і підсилювач. У нього була низка касет, деякі записи він зробив сам, коли відрізав вуха полоненим жертвам, щоб переслати їх родичам у листі. Карло неодмінно програвав касети тваринам, поки ті їли. Записи не знадобляться, коли в нього буде справжня жертва, яка кричатиме наживо.

До стовпів під навісом були прибиті два ветхі вуличні гучномовці. На привітному моріжку, що спускався до лісу, виблискувало сонце. Міцна огорожа навколо загону також ішла вглиб лісу. Оресте чув, як під дахом навісу дзижчить у пообідній тиші бджола.

— Готовий? — спитав Карло.

Оресте сам став за одну камеру на тринозі.

— Giriamo, — гукнув він другому оператору.

— Pronti! — почулася відповідь.

— Motore!

Увімкнулися камери.

— Partito!

Звук писався разом із зображенням.

— Azione![80] — сказав Оресто й тицьнув пальцем Карло.

Сардинець натиснув на магнітофоні кнопку, і залунав пекельний крик, плач і благання. Від цього волання оператор смикнувся, тоді опанував себе. Той крик був нестерпним і водночас — заманливою увертюрою для рил, що виринули з лісу, зваблені вереском, який запрошував до обіду.

Розділ 32

Поїздка до Женеви на день, в обидва кінці, щоб побачити гроші.

Рейс із пересадкою в Мілані — спочатку на свистючому турбогвинтовому літаку «аероспатіале», який рано-вранці виборсався з Флоренції та завихляв понад виноградниками з такими широкими доріжками між рядками, що вони скидалися на грубий макет Тоскани. Щось було не так із кольорами в пейзажі — якогось неправильного синього відтінку нові басейни при віллах багатих іноземців. Пацці, який визирав із ілюмінатора літака, ті басейни здавалися молочно-блакитними, мов очі старого англійця, блакить, яка не вписувалася в темноту кипарисів і срібло оливкових дерев.

Настрій Рінальдо Пацці піднімався разом із літаком, бо тепер слідчий серцем відчував, що не зістариться на цій землі, у залежності від капризів поліцейського начальства, у спробі протриматися на посаді, аби заслужити пенсію.