Внизу записки — детальна мапа.
— Її повернуть нам, Анно! — кричить Марко.
Анна відчуває, що може знепритомніти. Після всього, що вони пережили, це звучить надто добре як на правду. Вона бере в Марко комбінезон, прикладає до обличчя і вдихає запах. Вона відчуває запах своєї дитини. Вона відчуває її запах. Забагато емоцій. Вона вдихає ще раз і відчуває, як у неї підгинаються коліна.
— Зробимо, як вони вимагають, — каже Марко.
— Хіба не потрібно повідомити в поліцію?
— Ні! Тут же написано — не повідомляти. Ми ризикуємо все зіпсувати. Хіби ти не розумієш? Надто ризиковано залучати поліцію. Якщо він подумає, що його можуть піймати, то може просто вбити Кору й позбутися її! Треба робити, як він сказав. Без поліції.
Анна киває. Страшно робити це самим. Але Марко має рацію. Чим поліція допомогла їм? Нічим. Усе, що робила поліція, — підозрювала їх. Поліцейські їм не друзі. Треба самим повертати Кору.
— П’ять мільйонів, — каже Марко напружено. Він дивиться на неї, і раптом його охоплює хвилювання.
— Думаєш, твої батьки погодяться на п’ять мільйонів?
— Я не знаю, — вона нервово кусає губу. — Мусять погодитися.
— У нас мало часу. Два дні, — каже Марко. — Треба запитати у твоїх батьків. Їм треба почати збирати гроші.
— Я їм зателефоную.
Вона йде до телефону на кухні.
— Подзвони з мобільного і, Анно, скажи їм одразу — ніякої поліції. Ніхто не має знати.
Вона киває й дістає мобільний.
Вони сидять на канапі у вітальні, Анна поряд із Марко. Мати Анни елегантно вмостилася на краєчку крісла, тоді як батько намотує кола між канапою та вікном. Усі дивляться на нього.
— Ви впевнені, що це її одяг? — перепитує він знову, зупиняючись на мить.
— Так, — різко відповідає Анна. — Чому ви не вірите мені?
— Ми просто маємо бути повністю впевнені. П’ять мільйонів — то великі гроші. — Він говорить роздратовано. — Ми мусимо бути певні, що дійсно маємо справу з людиною, яка забрала Кору. Деталі були в газетах. Хтось міг цим скористатися.
ebooksa