Ожеледиця

22
18
20
22
24
26
28
30

— Що? Знову?

— Ні, я не про те… Про те я все вже вирішила. Ти маєш рацію: якась у мене занепала психологія. Хочу чогось, а коли мені те дають, кричу: «Ні-ні, не треба!» Але хочу ж! Чесніше було б зізнатися собі, що так, я цього хочу, і взяти те, що пропонують. Я не знаю, що чи хто нам допомагає: Бог, доля чи саме життя, тільки ж не буде тобі дане те, що ти просиш, якщо ти цього не заслужив, так? — Ліка вже залазила під ковдру, залишивши на підлозі покривало зі своєї кімнати. Вона сіла, спершись на спинку ліжка, і натягла ковдру собі до підборіддя.

— Тоді про що ж ти думала? — крізь позіхання поцікавився Лавр.

— Ой, я тебе розбудила! Вибач… Я про Антона думала. Ми тут зі своїм коханням-ваганням зовсім про нього забули, а він там, бідненький, сам-один залишився, без підтримки.

— Антоха сильний. Він тільки здається м’яким емоційним ягням. Він західник, а вони знаєш, які?

— Які?

— Вони сильні, освічені. Вибухові, правда — можуть натикають х… по самі помідори, але відхідливі. Знаєш, я завжди ними захоплювався. При Радянському Союзі, незважаючи на те, що їх палили, розстрілювали і знищували, вони єдині зберегли культуру, віру й мову. Ну скажи, де ще розмовляють українською мовою?

— Ну, в селах… У глибинці…

— Ото ж бо й воно, що в глибинці, куди не дотяглися руки російської влади, яка правила з радянських часів.

— Слухай, а давай йому зателефонуємо! Уявляєш, як йому буде приємно? Скажемо, що ми вирішили одружитися, запросимо на весілля…

— Що ж, давай. Там зараз якраз день.

Лавр потикав у кнопки телефона і довго слухав гудки.

— Щось не бере тру… — почав пояснювати Ліці, коли раптом почув слабкий тремтячий голос, який навіть не впізнав.

— Ало, — видихнув хтось…

— Здрастуйте! Скажіть, я можу поговорити з Антоном Гаєвським? Це його телефон, я не помилився?

— Це… Це я… — прошепотіла трубка. — Лавре, фотографії… Фотографії на стіні…

— Антоне! Антоне, що з тобою? Тобі погано?

— Я пом… фотографії… Львів… Ні…

І Лавр почув важкий м’який звук: б-буххх. Різкий ляпас вдарив у вухо.

— Ліко, з ним щось сталося… Йому погано… Зараз, зачекай…