Хоч було відомо, що рідні краї тих диких кочівників на заході, це не могло багато зарадити в пошуках: адже словом «захід» означували величезне півколо, що тяглося на сотні миль. До того ж команчі вийшли на стежку війни і цілком могли підступити до загубленого на берегах Леони поселення й зі сходу. Це було навіть імовірніше, бо ті винахідливі воїни часто вдавалися до таких воєнних хитрощів.
Вирушати навмання, маючи лише одну можливість із тридцяти двох, здавалося просто нерозумним. Пропозиції поділитися на кілька груп і шукати в різних напрямках не підтримав майже ніхто, та й сам майор рішуче відхилив її. Убивць могло бути й з тисячу, а переслідувачів — удесятеро менше: півсотні драгунів з гарнізону форту й десь стільки ж вершників з місцевого населення. Загін мав триматися разом, бо окремі групи індіанці могли відрізати від інших і нищити поодинці.
Цей доказ визнали переконливим. Навіть нещасний батько і начебто не менш уражений горем двоюрідний брат пристали на думку обачнішої більшості, підтриману авторитетом коменданта форту.
Отож ухвалили вирушити одним загоном.
Але в якому напрямі? Про це й далі точилися суперечки.
Розсудливий піхотний капітан привернув до себе загальну увагу, запропонувавши з"ясувати, куди міг поїхати юнак, якого вважали вбитим. Хто бачив Генрі Пойндекстера останній?
Передусім узялися розпитувати його батька та двоюрідного брата.
Плантатор востаннє бачив сина в їдальні за вечерею і гадав, що той одразу ж пішов спати.
Колхаунова відповідь була не така однозначна й мало кого задовольнила. Він розмовляв з двоюрідним братом пізніше, тоді побажав йому на добраніч, і в нього склалося враження, що той мав іти до своєї спальні.
Чому ж Колхаун приховував те, що сталося насправді? Чому не розповів про сцену в саду, свідком якої він був?
Чи не боявся він розкрити перед людьми свою принизливу роль у всій тій історії?
Та хоч би що його спонукало, а правду він приховав, і відповідь його здалася багатьом нещирою.
Нещирість відставного капітана видалася б їм ще очевиднішою, якби вони мали причини його підозрювати або принаймні довший час на те, щоб обміркувати його відповідь. Та несподівано світло сяйнуло з того боку, звідки його ніхто не чекав. Власник готелю «Напоготові», який прийшов на ту раду без запрошення, проштовхався наперед і заявив, що хоче повідомити про дещо важливе, а власне, про те, чого вони марно дошукуються: коли Генрі Пойндекстера бачили востаннє й в якому напрямі він поїхав.
Свідчення Обердоффера, викладені наполовину по-англійському, наполовину по-німецькому, зводилися ось до чого.
Моріс-мустангер, що після своєї дуелі з капітаном Колхауном мешкав у його готелі, того вечора дуже пізно кудись поїхав — як, до речі, і в попередні кілька вечорів. До готелю він повернувся аж десь після півночі й, побачивши, що там ще відчинено — в барі сам* пиячила компанія багатих гультяїв, — зробив те, ще давно мав би зробити: зажадав рахунок і, на превеликий подив старого Доффера, розплатився за все де останнього цента.
Де він узяв ті гроші й чому так поспіхом залишиї готель, знав, за словами Обердоффера, хіба що «готт».[57] А сам власник готелю знав тільки те, що мустангер поїхав, забравши з собою весь свій «мотльох», — як звичайно робив, вирушаючи в прерію ловити диких коней. Через те німець гадав, що він і тепер подався на оті свої лови.
Та яким чином усе оте стосувалося справи, що її обговорювала рада? А таки неабияким, хоча й з"ясувалося це тільки наприкінці розповіді, коли свідок виклав істотніші відомості.
Хвилин за двадцять після того, як мустангер поїхав, у двері готелю постукав «Генріх Пойндекстер» і запитав про містера Моріса Джеральда, а коли йому сказали, що той недавно поїхав, і пояснили, куди він міг податися, «мольодий дшентльмен» швидко поскакав туди ж, наче мав намір його наздогнати.
То було все, що знав і міг розповісти містер Обердоффер.
Хоч у його свідченнях були деякі незрозумілі деталі, проте загалом вони давали загонові ключ до пошуків, указуючи, в якому напрямі слід вирушати. Якщо Генрі Пойндекстер поїхав з Морісом-мустангером чи слідом за ним, його треба було шукати на тій дорозі, якою мав їхати ловець диких коней.
ebooksa