Вершник без голови

Чи знав хтось, де мустангерова оселя?

Ніхто не міг назвати певного місця, хоч декотрі гадали, що вона має бути десь у верхів"ях річки Нуесес, на її притоці Аламо.

Отож і ухвалили їхати шукати зниклого юнака або його тіло на береги Аламо, де могло знайтись і тіло мустангера, — і тоді довелося б мститися кривавим дикунам не за одного вбитого, а за двох.

Розділ XXXIX

КАЛЮЖА КРОВІ

Хоч загін був досить великий — куди більший за ті, що їх звичайно збирають прикордонні жителі, вирушаючи на пошуки сусіда, який заблудився в прерії, — проте посувався дуже обережно.

На те була причина. Команчі стали на стежку війни.

Вперед послали розвідників і слідопитів — шукати и витлумачувати сліди, або ж «знаки». Та, проїхавши прерією майже десять миль на захід від Леони, ніяких слідів вони не знайшли. Дерен був сухий і твердий, і на ньому міг би залишити відбитки копит тільки кінь, що скакав чвалом. Таких відбитків там не було.

<*а десять миль від форту рівнину перетинає широка смуга лісових заростей, що тягнеться ген на північний 13] захід і на південний схід. То справжнісінькі техаські джунглі, густо переплетені ліанами і майже непрохідні для людей і коней.

У тих джунглях, як їхати навпростець від форту, є прогалина, де проходить стежка — найкоротший шлях до верхів"їв Нуесес. То така собі природна алея, яку з обох боків щільно обступають дерева. А може, то й штучна просіка, якась давня воєнна стежка команчів, прокладена ще за часів їхніх набігів на Тамауліпас, Коауїлу й Нуево-Леон.[58]

Слідопити знали, що та прогалина виходить до Аламо, і повели нею загін.

Невдовзі вершники побачили, що один із слідопитів, який пішов уперед пішки, стоїть біля краю заростей, так ніби щось знайшов і чекав на них.

— Що там таке? — гукнув майор і, випередивши інших, під"їхав до нього. — Сліди?

— Еге ж, майоре, сліди, і дуже багато. Погляньте, отут, де земля м"якша. Бачите?

— Сліди коня.

— Двох коней, майоре, — шанобливо виправив його слідопит.

— Справді, двох.

— А далі начебто й чотирьох, але їх залишили ті самі двоє коней. Спершу вони їхали вперед цією просікою, а потім вернулися назад.

— Молодець, Спенглере. То що ви з цього зрозуміли?

— Небагато, — відказав Спенглер, що був у гарнізоні найманим розвідником. — Як по суті, то зовсім небагато. Я далеко не заходив і робити певних висновків не можу, але одне вже ясно: тут убито людину.