У південно-західних штатах Америки заведено збиратися до сніданку в певний час і сідати за стіл усією сім"єю. Такий звичай зумовлений особливостями поширених там страв: більшість їх — як-от віргінське печиво, гречані млинці, вафлі — смачні тільки поки гарячі, просто з вогню, отож сім"я снідає саме тоді, коли куховарка умлівав коло розжареної плити. А лежневі,
що спізниться до сніданку, доводиться їсти холодне печиво і лишитися без млинців та вафель. Тим-то на південних плантаціях снідати майже ніколи не спізнюються.
Отож було й справді дивно, що Генрі Пойндекстер ще не з"явився в їдальні.
__ Де ж це хлопець так загаявся? — уже вчетверте
запитував батько, хоча й не сподівався на відповідь.
Та ніхто за столом йому й не відповів — ні Луїза, ні Колхаун. За хвилю Луїза й сама поставила схоже риторичне запитання. Але в погляді й тоні її відчувалося якесь дивне занепокоєння, хоч помітити його можна було, тільки пильно придивившись до її обличчя.
Навряд чи вона так уже турбувалась через те, що її брат спізнився до столу. То був надто незначний випадок, щоб через нього непокоїтись, а Луїзу щось видимо непокоїло.
Що ж саме? Ніхто її про це не спитав. Батько взагалі не помітив нічого дивного в її погляді, а тим менше Колхаун, що й сам намагався приховати якийсь неспокій під маскою вдаваної байдужості. Відколи зайшов до їдальні, він не обізвався жодним словом і старанно ховав очі від двоюрідної сестри, тоді як звичайно не спускав з неї погляду. Сидячи за столом, він помітно нервувався і раз чи два аж здригнувся, коли до кімнати зайшов слуга. Було цілком очевидно, що він страшенно чимось збуджений.
— Дуже дивно, що Генрі запізнився до сніданку, — чи не вдесяте вже зауважив плантатор. — Не може ж він і досі бути в ліжку? Ні, ні, він ніколи не спить так допізна. А як десь пішов, то не міг зайти так далеко, що не чув ріжка. Та, може, він усе ж таки в своїй кімнаті? Хто його знає… Плутоне!
— Го-го! Це ви мене гукаєте, мас" Вудлі? Ось я тут. Чорний кучер, до обов"язків якого входило й прислужувати коло столу, очікувально стояв за стільцями.
— Піди до спальні Генрі і, якщо він там, скажи йому, що ми вже давно почали снідати.
— Він не там, мас" Вудлі.
— Ти був у його кімнаті?
— Еге, був… Чи то ні, в кімнаті не був, був у стайні. Хотів почистити паничевого коня й засипати йому кукурудзи. Го-го! Та того коня там нема, ще зранку не було. Я ж бо встав до світа. Нема коня, нема сідла й вуздечки, то, певно, нема й панича Генрі. Поїхав десь, як усі ще спали.
— Ти цього певен? — спитав плантатор, дуже занепокоєний тією новиною.
— Ще й як певен, мас" Вудлі. У стайні сам лиш рудий мас" Колхауна. Плямиста в загороді, а паничево-го карого ніде нема.
— Це ще не означає, що панича Генрі немає в його кімнаті. Зараз же йди і подивися!
— Го-го, я миттю, мас"! Та тільки не знайде там цей нігер молодого панича. Він десь там, де і його кінь.
— Дуже дивно все це чути, — сказав плантатор, коли Плутон вийшов з кімнати. — Щоб Генрі поїхав з дому, та ще й уночі… Куди він міг поїхати? І гадки не маю, до кого б то йому податись о такій годині! Негр каже, ніби його ще з ночі не було чи, може, з раннього досвітку. От хіба що він у форті, з тими молодими офіцерами. Але, сподіваюся, не в барі?
— Та ні, туди він не піде, — озвався Колхаун, начебто здивований відсутністю Генрі не менш за самого плантатора. Але ніяких здогадів не висловив і нічого не сказав про сцену, свідком якої був минулої ночі.
ebooksa