— Дуже мало, сеньйоре. Краще говоріть по-англійському.
— О, по-англійському… Тим зручніше для нас. Скажіть мені, міс, чи не бачили ви тут у прерії кого-не-будь? Чи не зустрівся вам дорогою якийсь вершник, чи, може, ви помітили, що хтось десь отаборився?
Ісідора чи то вагається, чи то обмірковує свою відповідь.
Тим часом плантатор, з усією можливою за таких обставин чемністю, ставить нове запитання:
— Дозвольте спитати вас, де ви мешкаєте?
— На Ріо-Гранде, сеньйоре.
— І оце ви їдете просто звідти?
— Ні, з Леони.
— З Леони?
— Це небога старого Мартінеса, — втручається до розмови один з вершників. — Його плантація межує з вашою, містере Пойндекстер.
— Si… так, справді. Sobrina… цебто небога дона Сільвіо Мартінеса.
— То ви їдете зараз просто з його садиби? Ви вже пробачте, що я так доскіпуюсь. Запевняю, міс, ми розпитуємо вас не з пустої цікавості й не з настирливості. На те є поважні причини, дуже поважні.
— Так, я їду з гасієнди Мартінеса, — відказує Ісідора, ніби й не чувши його останніх слів. — Дві години тому виїхала звідти.
— То, певно, ви чули, що вчинено… убивство?
— Так, сеньйоре. Про це казали позавчора в домі мого дядька.
— А сьогодні, коли ви від"їжджали… чи не було в селищі якихось новин? Ми мали звідти вісті, але то раніше, а ви, може, повідомите нас про щось нове. Чи ви чули що-небудь таке, міс?
— Кажуть, люди з селища поїхали шукати вбивцю. Це, мабуть, про вас, сеньйори?
— Так, так, про нас. Ну, а більш ви нічого не чули?
— Чула, але то така дивна річ, сеньйори, що ви мені, мабуть, і не повірите.
— Що ж воно таке? — швидко запитують воднораз кілька голосів, і всі "очі з цікавістю звертаються до чарівної вершниці.
ebooksa