— Мабуть, сама Лу.
— Яка дурниця! Ти жартуєш, Касе?
— Ні, дядечку, я серйозно.
— Ти хочеш сказати, що моя дочка була тут?
— Була тут і тепер тут, я певен.
— Це неможливо!
— То погляньте отуди!
Двері тільки-но відчинили. Всередині хатини видно жіночу постать.
— Боже праведний! Моя дочка!.. Пойндекстер злазить з коня і квапливо йде до хатини, слідом за ним — Колхаун. Обидва заходять.
— Луїзо, як це розуміти?.. О, тут поранений! Це він?.. Генрі? — Ще не діставши відповіді, плантатор помічає синові плащ та капелюх. — Він! Живий! Хвалити Бога! — І рвучко ступає до ліжка.
Та радість його ту ж мить згасає. Бліде обличчя на подушці — не синове. З грудей нещасного батька вихоплюється глухий стогін, і він, заточуючись, відходить від ліжка.
Здається, й Колхаун так само вражений. Але з його уст злітає крик жаху. Знічено скулившись, він тихенько вислизає з хатини.
— Боже милий, що це? — тяжко дихаючи, насилу вимовляє плантатор. — Ти можеш мені пояснити, Луїзо?
— Ні, батьку, не можу. Я тут усього кілька хвилин. А його застала отакого, як бачиш. У нього гарячка, і він марить.
— А… а Генрі?
— Я ще нічого не знаю. Коли я приїхала, містер Джеральд був сам. Той чоловік, що надворі, кудись виходив і оце тільки-но повернувся. Я не встигла розпитати його.
— Але як… як ти тут опинилась?
— Я — не могла лишатися вдома. Просто несила було сидіти далі між чотирьох стін і нічого не знати. Це справжній жах — бути самій у цілому домі й весь час думати, що мій нещасний брат… О Боже, Боже!..
Пойндекстер розгублено дивиться на дочку, але в очах його німе запитання.
— Я подумала: а може, Генрі тут.
ebooksa