Вершник без голови

Та було вже запізно. Тупотіння копит чулося й позаду хатини. Вершники оточили її з усіх боків. До того ж Луїзина лошиця стояла на лужку перед дверима, а ту плямисту красуню годі було сплутати з будь-яким іншим конем. Тож вони вже напевне її впізнали.

Але й ще одне міркування стримувало креолку від спроби втекти — міркування благородне й безкорисливе, її коханий був у небезпеці, від якої його навряд чи врятував би й несвідомий стан. То хто ж би, крім неї, Луїзи, захистив його?

«Нехай я втрачу своє добре ім"я, — подумала вона, — нехай втрачу батька, друзів, усіх… але не його! На все Божа воля. Може, мене чекає ганьба, та я однаково залишусь вірною йому!»

З такими думками молода креолка стала біля ліжка хворого, сповнена рішучості врятувати його будь-якою ціною — нехай і ціною власного життя.

Розділ LXII

ПЕРЕД ВИХОДОМ НА СЦЕНУ

Ніколи ще біля хатини Моріса Джеральда не тупотіло стільки кінських копит водночас — навіть тоді, коли кораль позад неї був повний спійманих мустангів.

Феліма, що вискочив за двері, зупиняють одразу зо два десятки голосів. Один із них звучить гучніше за всі інші, і з того, який він владний, можна здогадатися, що то говорить ватажок.

— Стій, негіднику! Від нас не втечеш. Ще крок — і покладемо тебе на місці. Стій, тобі кажуть!

Ірландцеві, що рушив був просто до кобили Зеба Стампа, припнутої по той бік галявини, доводиться скоритись. Він умить спиняється.

— Повірте, панове, я й не думав тікати, — злякано белькоче він, бачачи перед собою стільки грізно насуплених облич і стільки ж таки наведених на нього рушниць.— І гадки такої не мав. Я тільки хотів…

— …Дременути геть, як пощастить. Початок був непоганий. Гей, Діку Трейсі! Ану сповий його своєю довгою мотузкою. Допоможи йому, Шелтоне!.. Якийсь він дурнуватий на вигляд, хай йому чорт. Невже це той, котрого ми шукаємо?

— Та ні, не він. Це його слуга.

— Гей, хто там за хатиною! Пильнуйте добре. Ми ще не знайшли його. Тож глядіть, щоб і кота не пропустили… А тепер слухай ти, негіднику! Хто там усередині?

— Хто всередині? Цебто в хатині?

— Відповідай, клятий бевзю, коли тебе питають! — каже Трейсі, оперізуючи свого бранця мотузкою. — Хто є всередині хатини?

— О Боже! Як припече, то затанцюєш. Ну, по-перше, там мій хазяїн…

— Стривайте, а це що? — запитує Вудлі Пойндекстер, який щойно над"їхав і побачив плямисту лошицю. — Та це ж… це ж мустанг нашої Лу!

— Саме так, дядечку, — підтверджує Кассій Колхаун, що приїхав разом з ним.

— Хто ж його сюди пригнав?