— А де ж ви все те бачили, містере О"Нійле?
— Отам нагорі, на краю урвища. Я виглядав панича, він ще вранці мав повернутися з селища, отож хто б то міг бути, як не він, — так я й подумав. Потім він під"їжджає, коли бачу — а голови нема! Тут він став, трохи постояв — і чимдуж назад, а наш Тара як завиє, та й собі за ним. Отак вони гайнули через велику рівнину й зникли. з очей. Тоді я вернувся сюди, в хатину, замкнувся і ліг спати. І ото як я вже спав і мені снилося… Ой, міс, та ви ж, мабуть, втомилися стояти. Може, знімете свого гарненького капелюшка та сядете на оту скриню? На ній вам буде зручніше, ніж на табуретці. Зробіть ласку, сідайте, бо я маю ще багато чого розказати…
— Не турбуйтеся про мене, розказуйте, прошу вас.
Хто ще приїздив сюди, крім того дивного вершника?
А то була, певне, чиясь витівка, просто жарт.
— Жарт, ви гадаєте? Те саме сказав мені й старий Зеб.
— То він теж тут був?
— Атож, був… Тільки вже після тих, інших.
— Інших?
— Еге ж, міс. Зеб прийшов тільки вчора вранці. А ті інші завітали до хатини вночі перед тим, я вже давно спав, то ще й збудили мене серед ночі.
— Та хто ж вони були, ті інші?
— Як хто? Індіанці, хто ж би ще.
— Тут були індіанці?
— Аякже, ще й ціле плем"я!.. Отож я казав вам, міс, я собі міцно сплю, коли це чую — в хатині хтось балакає, просто в мене над головою, і щось наче шамотить, як ото коли карти тасують… Матір Божа! А це що таке?
— Де?
— Хіба ви не чули? Прислухайтесь!.. 0, знову! Це ж коні тупочуть! Просто коло хатини… — Фелім кинувся до дверей/- Святий Патріку! Нас кругом оточили вершники. Ціла тисяча, і ще їдуть… Зеб… Треба знов дати сигнал! Ой лихо, вже не встигну!..
Схопивши гілку кактуса, яку він заніс до хатини, щоб була напохваті, Фелім вибіг за двері.
— О Боже! — вигукнула креолка. — Це вони! З ними батько, а я тут. Що мені сказати? Пресвята Діво, вбережи мене від ганьби!
Не тямлячи, що робить, вона метнулася до дверей і замкнула їх. Але в ту ж мить зрозуміла, що це марна річ. Для людей, що скупчилися надворі, така перепона була заіграшку. Серед гомону за дверима Луїза впізнала грубі голоси * регуляторів».
Раптом їй упала в око широка щілина в задній стіні. Може, поступитися власною гідністю і втекти крізь той отвір?
ebooksa