Поки ми стояли на палубі, катер одвіз природознавців й повернувся за черговою партією.
Остання ходка човна від «Вихора» теж була на рифи — туди, де Степан Очеретний недавно врятував старого Менеуа.
Поїхав і начальник експедиції у супроводі кількох океанологів та головного знавця тих місць — Степана.
Як уже мовилось, збори того дня відбулися ввечері. Та задовго до них Євген Петрович і його помічник, Толстиков, побували на Фунафуті.
Капітан особисто відвідав лікарню, в якій мене ремонтували.
Поки Савелій Гудзонович оглядав палату, де ми з Очеретним жили, та з"ясовував у однорукого Менеуа і медперсоналу, як ми поводилися («Рашен моряк гут, о"кей, добре чи ні?» — запитував він), Євген Петрович подякував лікарям за допомогу.
Потім дядько Семен — Сем Роулінз — повів їх по острову. Там, у селі Фонгафале, вони завітали до старшого вождя Тонгіа, в хижину під тінистими кронами бананів та арикової пальми.
— І колгоспу немає, а розкошують, — оглянувши пальмовий гай, вирік Савелій Гудзонович. — Буржуазія, хоч і колоніальна. Що б то взяти та засіяти атол кукурудзою, а вони, бач, кокоси вирощують, — докинув, скрививши рот у глузливій посмішці.
Вождь метушився, не знаючи, куди й посадити прибульців. Потім заходився частувати.
— Іа, — показав на блюдо з рибою. — Фай, пів, — то капітану, то його помічнику підсовував кошик з кокосовими горіхами й бананами.
— Досить, шановний товаришу, — першим підвівся з циновки Тодстиков. — Усіх бананів нам не з"їсти, та ми й не звикли до них — їжа у нашого трудового народу проста. Від імені й за дорученням колективу Тихоокеанської експедиції дозвольте, пане Тонгіа, подякувати вам за глибоке розуміння поточного моменту й оздоровлення потерпілого від акул матроса Василя Петровича Гайового.
Савелій Гудзонович потис руку вождю й вручив сувенір — іграшкового ведмедика з балалайкою в лапах.
— О, гут… гут бай, — розгубившись й не зрозуміло якою мовою почав дякувати Тонгіа.
— Нічого, нічого, — заспокоював його помічник капітана. — Живіть мирно та не дружіть з представниками світового капіталу, — метнув він погляд на Сема Роулінза.
Вийшовши з хижини вождя й прямуючи на берег, де вже давно чекав човен, Толстиков поділився своїм враженням:
— Класова самосвідомість остров"ян виявилась надто низькою, на рівні матріархату. Не розумію, як можна водитися з буржуєм, містером Роулінзом! Що спільного в тубільця з ним?
Євген Петрович посміхнувся, але нічого не відповів.
— Ну, Васько, ну, Степане, — ще з трапа кинув Євген Петрович. — Ви не гірше дипломатів налагодили міжнародні зв"язки. Де б ми не з"явилися, тільки й мови: «Васко, Стопа — хорошо! добре!» А одна дівчина — дивне таке ім"я: не то Тверділія, не то Бастілія…
— Корділія, — засміявсь я.
— А, так, Корділія, — пригадав капітан. — Так вона все повторювала незрозуміле: «Оау, воу — тені Васко, Стопа».