Принада зробила своє — дружина художника запропонувала Дементьєву поселитися в її квартирі. Дементьєв не заперечував.
— Інго! — голосно покликала вона.
До кабінету ввійшла дівчина, яка відчинила Дементьєву двері.
— Познайомся…
Дементьєв клацнув каблуками і схилив голову.
— Капітан Пауль Рюкерт.
— Інга Песіс, — ледь чутно промовила дівчина.
— Пан Рюкерт буде в нас жити, — сказала їй мати. — Так треба, Інго. Не бійся, все буде добре…
Так Дементьєв знайшов власне житло. Незабаром він уже ліг на дивані спати. Все складалося якнайкраще.
«На добраніч, Пауль Рюкерт!»—Дементьєв посміхнувся і враз заснув.
Три дні Дементьєв провів у порту і вивчив усю його величезну територію. А втім, ні, не всю. Незважаючи на всі свої хитрощі, він не зміг потрапити на так званий «оперативний причал», який був на вузькій косі, що далеко врізалася в море. Кораблі підходили тільки туди. Щоб пройти на оперативний причал, командування ще два тижні тому запровадило спеціальні перепустки. Дементьєв бачив, як ці перепустки пред"являли патрулеві, але бачив здаля і роздивитися їх як слід не міг. До того ж він установив, що такі перепустки має дуже обмежене коло людей і переважно офіцери із званням не нижче майора. Тим часом усе в порту свідчило про те, що евакуація військ повинна розпочатись найближчим часом.
Стривожений, Дементьєв повернувся на квартиру. Хазяйка покликала його вечеряти; він відмовився, пославшись на головний біль.
Запершись у своїй кімнаті, він сів до столу і почав напружено обдумувати своє становище. Щоб не викликати цікавості хазяйки, він погасив світло.
Цієї ночі Дементьєв не спав і двох годин. Рано-вранці він вийшов із дому і попрямував до готелю «Брістоль». На вулицях було багато військових. Неважко було помітити, що більшість з них тільки що прибула з фронту — вони ліниво блукали групками од вітрини до вітрини, як люди без усякого діла. Дементьєв мимоволі пішов швидше.
У готелі Дементьєв підійшов до портьє:
— Я записаний у вас в триста п"ятій кімнаті. Викресліть мене, я найняв квартиру. Майор Зандель ще й досі там живе?
— По-моєму, він тільки що пішов у ресторан.
Дементьєв здав шинель у гардероб і спустився в ресторан. Він зразу ж побачив Занделя, який сидів за тим самим столиком коло вікна, але зробив вигляд, ніби не помічає майора, і, оглядаючись на всі боки, повільно пішов через зал.
— Рюкерт, ідіть сюди! — крикнув Зандель.
«Чудово, прізвище моє він запам"ятав. Значить, не забув і про інше». Дементьєв підійшов до столика майора.
ebooksa