— Час? — уривисто запитав майор.
— О шостій.
— Мотор справді не працював?
— Так. Водій прочищав бензосистему. Я спершу попросив орудівця перевірити. Він підтвердив.
— Номер машини записали?
— Ні, я думав…
— Номер треба було записати.
— Допустився помилки, — тихо промовив Кудрявцев.
— У вас усе?
— Усе.
— Дякую.
Потапов неуважно дивився на двері, що зачинилися за Кудрявцевим, пригадуючи, яка це деталь у повідомленні спостерігача чимось зачепила його свідомість.
Задзвонив телефон. Потапов схопив телефонну трубку і почув несподівано веселий голос полковника Астангова:
— Що ви робите?
— Думаю, товаришу полковник, — швидко відповів Потапов.
— Що й казати, заняття корисне, — сміявся полковник. — Може, ви зайдете до мене, і ми разом подумаємо?
— Іду.
Останнім часом полковник Астангов був мовчазний і непривітний, розмовляв стримано, ніби нехотя. А зараз Потапов побачив його в чудовому настрої, полковник жартував, сміявся. «Невже що-небудь прояснилося?» — хвилюючись, подумав Потапов і чекав, коли Астангов скаже про це.
— Ну, Потапов, нам лишається признатися, — все ще сміючись, сказав полковник: — рибалки ми з вами нікудишні. Окайомов виявився розумнішим за нас і знайшов собі таку заводь, про яку ми і уявлення не маємо.
Потапов мовчав, все ще чекаючи радісних новин.
ebooksa