Грузовик, що віз театральні декорації, ще на перехресті почав судорожно смикатися, оглушливо стріляти, видно, маючи намір зупинитися. Ривками проїхав він перехрестя і притиснувся до кромки бульвару якраз навпроти інституту. Кудрявцев негайно залишив своє місце на лавці серед няньок і пройшов мимо грузовика, водій якого, чортихаючись, відкривав капот мотора. Кудрявцев підійшов до регулювальника руху на перехресті, показав своє посвідчення і попросив з"ясувати, що трапилося з грузовиком.
Коли міліціонер підійшов до машини, Окайомов, одкрутивши бензобак, продував його ротом. Міліціонер увічливо запитав про причини зупинки.
— Ти б поїздив на такій машині! — закричав Окайомов на всю вулицю. — Не бачиш, чи що? Подача відмовила! Чи, може, ти думаєш, що я бензин ради задоволення ковтаю?
— Ви не кричіть, — спокійно сказав міліціонер, — а швидше справляйте і їдьте. Тут стояти не можна. Бачите знак?
— Не турбуйся, я ночувати тут не збираюся! — крикнув Окайомов, до пояса залізши під капот.
Тепер до грузовика підійшов Кудрявцев. Він мимоволі усміхнувся, побачивши в кузові машини позолочений царський трон.
У цей час з дверей інституту ринув потік людей. Окайомов подивився на ручний годинник: «Так… робота в них кінчається, як і скрізь, о шостій. Чудово. Скільки співробітників? Приблизно сотня… Ні, мабуть, трохи більше. Ну що ж, тепер можна і їхати».
Окайомов виліз з-під капота і озирнувся — перед ним стояв Кудрявцев і з посмішкою дивився на замащене мазутом шоферове обличчя. Кудрявцев помітив, що шофер здригнувся.
— Чого лякаєшся? — Я — не міліція… — Кудрявцеву набридло тинятися мовчки, захотілось побалакати з шофером. — Застопорило?
— Третій раз за день! — Окайомов плюнув на мотор і з гуркотом опустив капот. — Машині давно час у капіталку, а начальству, хоч кажи, хоч не кажи, виїжджай, і все. — Окайомов виліз на сидіння і натиснув на стартер — мотор не завівся. От чорт!
— Ти запалювання не включив! — засміявся Кудрявцев.
— Чи ти ба! Вірно! — Окайомов постукав себе пальцем по лобі: — Зарапортувався.
Тепер машина одразу завелась. Підморгнувши Кудрявцеву, Окайомов включив першу швидкість.
— Якому цареві трон везеш? — навздогін йому крикнув Кудрявцев.
— Оперному! — приглушено долинуло у відповідь.
Кудрявцев попрямував до перехрестя. Там уже видно було знайому постать змінника. Кудрявцев пройшов повз нього. На мить вони зустрілися поглядами, і це означало: «Пост здав» — «Пост прийняв»…
«А раптом цей хлопець од них? — думав Окайомов, ведучи машину до театру. — Все можливо. Якого чорта він стовбичив там, наче йому робити більше нічого, як лупати очима на грузовик? Так, цілком можливо, що він од них. Ну що ж, запам"ятаємо: років йому двадцять п"ять — двадцять сім, блондин, очі ясно-сірі. Дуже привітно сміється. Запам"ятаємо. У господарстві все знадобиться. Якщо він од них, то в цьому немає нічого дивного. Інститут вони охороняють — це зрозуміло…»
Коли у дворі театру робітники розвантажували царський трон, Окайомов знову пригадав сіроокого хлопця: «Він помітив трон, а я, мов дурень, відповів, що це трон оперного царя… Оце промах…» Ця сама думка не давала йому покою і тоді, коли у вагоні електрички їхав він у гуртожиток: «Може, варто, поки не пізно, перейти в інше автогосподарство? Ні, не треба: театр для мене — ідеальне місце. І не можна жахатися кожного зустрічного. Хлопець був одягнутий для них занадто елегантно. Мабуть, чекав дівчину, і все. Одне ясно — треба бути обережнішим…»
У бараку було душно, як у бані. Тютюновий дим нерухомою сизою хмарою висів під стелею. Сьогодні спектаклю не було, і тут зібралися майже всі мешканці барака. На про ході, сидячи навпочіпки навколо дерев"яної скриньки, різалися в «козла» робітники сцени. Вони з таким запалом били кісточками, наче поставили собі за мету розтрощити скриньку.
ebooksa