Але полковника просто турбувало те, що останнім часом Потапов помітно нервував, і він побоювався, що в такому стані майор може зробити помилку.
Поглянувши на мовчазного Потапова, полковник вів далі:
— В ефірі Окайомова нема — значить, рацію свою він поки що законсервував. А це, в свою чергу, означає, що пірнув він надовго, розраховуючи як слід врости в життя і стати для нас зовсім невидимим.
— Може, варто перевірити в усіх установах і на підприємствах, кого цими днями взяли на роботу? — запропонував Потапов.
— Та що ви! — полковник засміявся. — Ви, я бачу, зраділи і вирішили, що він сидітиме у своїй заводі рік або й два? На таку перевірку треба мінімум два місяці. Не можна, Потапов. Він почне діяти раніше. А ми в цей час вигадаємо собі з десяток фальшивих шляхів і поженемося за непотрібними людьми.
— А що ж ви пропонуєте? — майже визивно спитав Потапов.
— Вам особисто я пропоную зараз поїхати на дачу за дружиною і йти в театр. Ось квитки…
Потапов, здивовано дивлячись на полковника, машинально взяв квитки:
— Ви жартуєте?
— Аж ніяк, Потапов, — сухо відповів полковник. — Їдьте за дружиною. Її попередили, і вона чекає вас.
Потапов мовчки поклав на стіл квитки. Обличчя полковника стало суворе. Він підвівся.
— Ми з вами втомилися, Потапов. І це стає нашим серйозним недоліком. Ми нервуємо, не маючи на цю розкіш ніякого права. Треба трохи відпочити. Їдьте на дачу. Завтра в цей самий час зустрінемося тут. Все. До побачення.
Потапов устав і попрямував до дверей.
— Квитки, Потапов! Ви що, хочете, щоб ваша дружина вважала мене за обманщика?
Дружина Потапова, коли їй подзвонив полковник Астангов, спочатку злякалась — чи не трапилося чогось з чоловіком. Але потім вона почула ще більш несподіванішу і незрозумілішу річ, — полковник тоном наказу запропонував їй піти сьогодні з Потаповим у театр.
— В який театр? — здивувалась вона.
— У який? — перепитав полковник і засміявся. — Слово честі, не знаю. Я наказав дістати два квитки в найкращий театр. Але квитки ще не одержав. Я віддам їх Потапову. Отже, приготуйтеся. Форма одягу — театральна.
Але Лена дуже добре знала свого чоловіка, щоб зустріти його вже у вечірньому платті. Вона все приготувала, але зустрічати його вийшла в своєму звичайному літньому халатику.
— Ти знаєш… — розгублено сказав Потапов, — нам треба їхати в театр.
— У театр? — Лена зробила здивований вигляд.
ebooksa