— Та… дрібниці. Один відвідувач вияснив у вашого шофера, як вас по батькові. Син у нього пропав, чи що?
— Не пропав, а пішов від нього… Дивно — тут він увесь час звертався до мене на ім"я і по батькові.
— Він був у сірому піджаку і в чоботах? — швидко спитав Потапов.
— Так, так.
— Ваш виборець?
— Так. Бухгалтер з промартілі… — Вольський заглянув у блокнот. — З промартілі імені Першого травня.
— А як його прізвище?
— Прізвище? Він не назвав. Не встиг назвати. А мені питати було незручно — міг подумати не те, що треба. Я хотів написати йому записку, потім передумав.
— Яку записку?
— Що він був у мене на прийомі. Він прийшов до мене в робочий час.
— Він у вас довідку просив?
— Так.
— А чому ж ви передумали?
— А так. Розгнівався… Зовсім з іншого приводу.
— Можна знати, з якого?
Вольський розсердився:
— Ну, це вже не стосується того, чим ви займаєтесь! — уже сердито промовив Вольський.
Адалія Петрівна зустріла Окайомова несподіваною і страшною новиною:
— Вас тут цілу годину один чоловік чекав…
Окайомов повільно обернувся до хазяйки будинку. Вираз на його обличчі був такий, що вона розгубилась.
ebooksa