— Професор! — посміхнувся Горбильов. — Усі вони професори. Приходить до письменника жива людина, каже, що її хотять зжерти шахраї, а письменник ту саму живу людину виганяє в шию. От і мене з"їли — з артілі мене, значить, витурили. Професор! Тьфу!
— А як прізвище цього вашого письменника?
Горбильов махнув рукою.
— А хто його знає! Знову ж таки, і знати не хочу. Одягається під народ — штани в чоботи, а народу цурається. Професор!..
— Так, так. А в професора Вольського в Зарічній райраді ви не були?
— Не був. Не зібрався. У письменника був, і то вигнали. То, значить, і вас наші акули не цікавлять? Чи коли акула зветься головою, то їй уже боятися нічого?
— Не турбуйтеся, Кириле Євгеновичу. — Потапов вирвав з блокнота папірець і написав на ньому номер телефону. — Подзвоніть завтра вранці по цьому номеру, вас негайно приймуть і все, що треба, зроблять. А зараз, пробачте, мені треба їхати.
— Зроблять? — недовірливо розглядаючи папірець, спитав Горбильов. — Ну що ж, знову ж таки, подивимось, побачимо.
Потапов вийшов на вулицю і сів у машину. Шофер завів мотор.
— Зажди-но, Колю, виключи, дай подумати. — Потапов дивився прямо перед собою, напружуючи пам"ять, — якась фраза, сказана Горбильовим під час розмови, трохи царапнула тоді свідомість і зразу ж проскочила мимо, а тепер вона турбувала Потапова, турбувала і щось обіцяла. Він почав пригадувати всю розмову по порядку: «Одягається під народ — штани в чоботи, а народу цурається».
— Колю, я зайду ще ось у цей будинок.
Потапов виліз із машини і пішов до будинку Адалії Петрівни Гурко, на ходу придумуючи привід для виправдання свого візиту.
Адалія Петрівна у дворі розвішувала білизну. Побачивши Потапова, що зайшов у хвіртку, вона вирішила, то це прийшов ще один візитер до Окайомова, і рішуче пішла йому назустріч.
— Ви до кого? — сердито спитала вона.
— Чи можу я побачити письменника, який живе у вас?
— Григорія Максимовича?
— Так.
— Ви його знайомий?
— З письменниками, можна сказати, знайомі всі його читачі, — привітно посміхнувся Потапов.
— Він поїхав, — помовчавши, непривітно промовила Адалія Петрівна.
ebooksa