Бухгалтер Кучин, що виявився зовсім не хворою людиною, розказав Потапову про темні справи голови артілі і попередив, що майстер артілі Горбильов уже ходив кудись скаржитись. Саме тому він і вирішив «забюлетенити», боячись, що Пириков примусить його оформити незаконні документи.
— До кого ходив майстер Горбильов?
— Він сказав мені: «Іду до однієї великої людини».
— Горбильов зараз в артілі?
— Як — в артілі? Пириков його звільнив…
Будиночок майстра Горбильова, сусідній з будинком Адалії Петрівни Гурко, потопав у густих кущах бузку. Потапов ледве розшукав на ньому номерний знак.
Шукаючи на дотик двері у темних сінях, Потапов почув, як низький жіночий голос докірливо сказав:
— Ех ти, старатель! Тобі більше за всіх треба.
— Мовчи, кажу! — відповів чоловічий голос. — Не твоє, знову ж таки, бабське діло.
— Не моє? А чим я тепер тебе годуватиму? Либонь, спитаєш?
— З голоду не помремо…
Потапов постукав. Пауза, а потім чоловічий голос:
— Заходьте. Хто там?
Потапов назвав себе Горбильову, який вийшов назустріч. Той переможно подивився на дружину:
— Бачиш? Є, знову ж таки, правда на землі? Є! Ви з приводу фокусників з нашої артілі?
— Про фокусників потім, Кириле Євгеновичу, а зараз я хотів би знати: ви минулого четверга були на прийомі у депутата Верховної Ради товариша Вольського?
— У четвер? У депутата? — Горбильов здивовано подивився на Потапова, на дружину, і раптом лице його похмурніло. — Значить, він ще й депутат?
— Хто?
— Хто-хто! Письменник, що живе в сусідки. — Горбильов крізь вікно показав на сусідній будинок. — Так, був я, знову ж таки, в нього, був, а він мене вигнав. От і вся пісня.
— Заждіть, заждіть, мене цікавить не письменник, а депутат Верховної Ради професор Вольський. У нього ви були?
ebooksa