Навкруги стояла тиша і прохолода. Проміння південного сонця, просіваючись крізь сплетіння галуззя, застилало землю веселими світлими латками.
І тільки пташине перегукування та легеньке шелестіння під ногами людей порушували лісний спокій.
Як і розраховувало командування, раптовий наліт радянських бомбардувальників на аеродром і залізничний вузол зчинив такий переполох у горєловському гарнізоні, що можна було непомітно викинути не тільки групу Дмитрієвського, а й цілий десант.
Розвідники приземлились за п"ять кілометрів од тієї галявини, на яку спустилася Туманова, отже, за двадцять кілометрів од Горєлова. Ніч вони провели недалеко від місця приземлення, а вранці почали перевіряти ліс, рухаючись у напрямку до міста.
Дмитрієвський розтягнув групу в ланцюжок так, щоб усі бачили один одного. Він не сподівався виявити щось у районі, порівняно далекому від міста, але, пам"ятаючи поради полковника Бакланова, діяв обережно. Коли за розрахунками до міста залишалося кілометрів дев"ять, а до великої галявини — всього два, від провідника надійшов по ланцюжку знак тривоги.
Сержант Волков, провідник вівчарки, поманив до себе капітана.
— В чому справа? — тихо спитав Дмитрієвський.
— Сліди, товаришу гвардії капітан, — так само тихо відповів той і показав рукою.
У трьох місцях на піщаному грунті чітко вирізнялися сліди: пройшли троє, залишивши відбитки підошов, підбитих підковами і цвяхами.
— А чого ваш Морж так хвилюється? — спитав Дмитрієвський, глянувши на широкогрудого, здоровенного пса. Морж рвався з повідка, шерсть у нього на загривку стояла дибом.
— Людей веде собака, і Морж почув його, — відповів Волков.
— Собака? — перепитав капітан.
— Так точно! — підтвердив Волков. — Ось його слід, — показав він на ледве помітні круглі відбитки, що йшли впереміж із слідами людських ніг. — Рослий собака, видно, вівчарка.
Капітан повів групу по слідах. Вони вели у ліс від шосе, через шість кілометрів круто повернули ліворуч через ярок і ще раз ліворуч. Тепер вони тяглися перпендикулярно до шосе і паралельно своєму початковому рухові.
— Човниковий розшук, — доповів провідник собаки. — Вони когось шукають.
Дмитрієвський дозволив зробити короткий спочинок. Люди перекусили, покурили. Обмінялися думками.
Капітан розбив групу на дві частини. Одну послав по сліду, а другу виставив уперед, паралельно шосе, і залишив у засаді.
За півгодини на місці привалу вже нікого не було.
Притулившись до верстака, Чорноп"ятов уважно слухав Туманову.
— Я розумію, Григорію Панасовичу, — говорила вона поквапливо, — не маючи радіо, ми не зможемо викликати й літака. Партизанський загін відійшов з району, зв"язку з ним немає… Залишається єдиний вихід: нести голубий пакет до лінії фронту.
ebooksa