Артилерист підвівся не відразу. Він наблизив обличчя до дзеркала, обдивився, погладив облізлого носа і, кинувши майстру зім"яту кредитку, вийшов.
— Прошу! — запросив Заболотний Чорноп"ятова. Той сів у крісло і, вибравши зручну хвилину, тихенько шепнув:
— Мені терміново потрібен Скиталець!
Заболотний кивнув.
— Побачся з ним, що б там не було. Нехай скаже, де можна зустрітись. А зараз швидше дряпай, одним заходом!
На початку дванадцятої Чорноп"ятов діловито зайшов у двір напівзруйнованого, нежилого будинку і, пройшовши бур"янами, заглибився в малинник, що густо розрісся. Тут він улігся в затінку старого щілястого паркана. Паркан цей межував із садком будинку, що виходив на паралельну вулицю, де квартирував Генріх Гроссе.
Тюремний наглядач любив у вільний від чергування час повозитись у хазяйському саду. Ось і зараз він з ножем у руці, мугикаючи солдатський марш, обходив густий вишняк уздовж паркана.
За парканом почулося тихе трикратне покашлювання. Генріх ліниво озирнувся навколо, позіхнув і ліг на траві, притуливши голову до широкої щілини в паркані.
— У мене лише двадцять хвилин, — тихо попередив Генріх. — О дванадцятій я повинен заступати. Тут нема нікого. Кажи, Григорію!
Чорноп"ятов запитав:
— Чув?
— Що чув? — у свою чергу запитав Генріх.
— По радіо передавали…
— А, відносно втечі?.. — Генріх добув сигарету і закурив. — Я дещо розвідав. Як стало бомбити, в метушні Готовцеву справді посадили не в «п"ятірку», а в «шістку». Але на «шістку» також був напад. Готовцеву і трьох чоловіків наче корова язиком злизала.
Обличчя в Чорноп"ятова витяглося.
— Що ж це за знак?
Генріх, дивлячись у небо, промовив:
— Видно, у місті, крім нас, ще знайшлися порядні хлопці…
Після довгої паузи Чорноп"ятов продовжував:
— Якби нам удалося напасти на слід Готовцевої! Вона потрібна нам до зарізу. Документи в голубому пакеті ще й досі лежать…
ebooksa