— Так, так… Я тільки що розмовляв з Філіним і дав йому вичерпні вказівки. Він сам не дочекається її. І людей я проінструктував.
— Найголовніше — спокій, — попередив начальник гестапо, відпиваючи каву маленькими ковтками. — Жодних перешкод їй не чинити. Дайте їй повну волю. Нехай ходить містом, влаштовується.
Заступник кивнув, а його шеф провадив далі:
— Як тільки вона завітає, негайно ж подзвоніть мені. Та й взагалі тримайте мене в курсі подій. Я чомусь певен, що ця здібна дівка, як висловлюється в листі її удаваний батько, виведе нас на міське підпілля.
Заступник зітхнув і поставив на стілець порожню чашку.
— Наша помилка полягає в тому, — неквапливо промовив він, розминаючи сигарету, — що ми вирішили схопити «крота» і втратили його. Ми позбавились великих перспектив, бо поспішили. Треба було зачекати. Запевняю вас, що «кріт» знадобився б нам у зв"язку з візитом новожиловської дочки.
— Виходить, так, — неохоче згодився начальник гестапо, йому не хотілось признатися в тому, що захоплення «крота» — його власна ініціатива. Не хто інший, як він, наказав при виявленні радиста негайно схопити його. А заступник додержувався іншої думки. Він вважав, що головне полягає в тому, щоб засікти нелегальну радіостанцію, взяти її під нагляд, а з арештом радиста тимчасово утриматися. — Кому ви доручили нагляд за нею? — спитав він по довгій паузі.
— Оберштурмфюрерові Мрозеку.
Начальник гестапо скривився. Він не дуже полюбляв цього жовторотого пташеняти, жіночого серцеїда.
— Впорається пін?
— Я певен.
— Гаразд, — згодився начальник. — Пришліть його до мене. Я сам поговорю з ним.
Заступник підвівся, поставив стілець до стіни і вклонився.
Невеликий, трохи похмурий зал кафе «Глобус» із низькою закуреною стелею і стінами, обліпленими шпалерами салатового кольору, ставав людним звичайно надвечір.
Це був єдиний куток у місті, де гітлерівські офіцери мали можливість посидіти за склянкою вина й потанцювати.
Солдатам і місцевому населенню було заборонено заходити до кафе. Виняток становили жінки. Вони могли приходити в будь-який час з кавалерами і без них при умові, якщо вони були одягнуті більш-менш пристойно.
У місті дедалі частіше зупинялися на ніч різні частини військ, що прямували на фронт. Офіцери, радіючи з перепочинку, йшли або в офіцерський клуб, або в кафе. Більшість обирала кафе: тут було веселіше.
Зал освітлювався великою люстрою, яка хтозна-звідки сюди потрапила. Вона спускалась із стелі так низько, що середня на зріст людина легко могла дістати до неї рукою.
Столи були заставлені різноманітним посудом, починаючи від бокалів з чистого кришталю, тарілок із саксонського фарфору і кінчаючи грубими гранчастими склянками із простого каламутного скла. Скатерки рябіли від червоних і жовтих плям.
Цього вечора кафе було переповнене. О пів на десяту на підмостки, що містилися в кутку, праворуч від буфету, зійшли скрипаль, акордеоніст, віолончеліст, трубач і піаніст. Услід за ними під скупі оплески публіки грайливо вибігла співачка, яка мала особливу славу серед офіцерів місцевого гарнізону.
ebooksa