— А ви хто будете? — поцікавився Ціглер. — Що йому сказати?
— Скажіть, що його чекає сестра…
— О!.. — вигукнув Ціглер. — Сестра!
— А що? — чемно і не без кокетства посміхнулася Туманова.
— Нічого! Їй-богу, нічого! Гарна сестра! Пан Готовцев зрадіє, та й я його радість поділяю. Хвилиночку! Хвилиночку!..
Він жваво вибіг із-за стойки і, приклацуючи пальцями, зник за дверима, прикритими важкою портьєрою.
Туманова подумала, що найзручніше було б зараз посидіти, але поблизу вільного столика не було. «Невдале місце, гіршого й не придумати», подумала вона, квапливо дістала з сумочки віяло і, розгорнувши його, почала обмахуватися.
За сусіднім столиком галасувала офіцерська компанія. Юля одразу розібрала, що говорять про неї.
Почулись вигуки:
— Катастрофічно красива!
— Прямо до непристойності!
— Осліпнути можна! В такій глушині!..
— Я… я тут буваю щодня. А не бачив. Неймовірно!
У розвідниці тремтів кожен нерв. Але вона спокійно стояла, спершись на лікоть, і уважно розглядала портрет Гітлера в багетовій рамі.
Один з офіцерів налив вина в бокали, встав і звернувся до своїх товаришів по чарці:
— Панове! Прошу встати!
Всі підвелися, засовавши стільцями. Офіцер повернувся до Туманової так, щоб вона його бачила.
— П"ємо за ваше здоров"я і щастя, прекрасна фрейлейн! Ви — найкращий серед трофеїв у цьому місті!
Він підніс бокал на рівні очей, і всі зробили так само.
Дівчина змушена була нагородити офіцера посмішкою і злегка вклонитися. В цю мить із-за портьєри вийшов Ціглер і з ним чоловік у білому ковпаку і фартусі. З виду йому можна було дати років тридцять п"ять, не більше.
ebooksa