А вони в цей час сиділи в невеликій, без вікон, з глухими стінами комірчині, освітленій крихітною електричною лампою, що висіла аж під самою стелею. Вся обстановка складалася з залізного ліжка з матрацом без простирадла, застеленого кошлатою козачою буркою, що хтозна-як сюди потрапила, та ящика з порожніми пляшками.
Готовцев і Туманова посідали рядком на ліжку. Готовцев з цікавістю роздивлявся документи «сестри», видані окупаційною адміністрацією міста Мінська: паспорт, посвідку і перепустку, яка дає право на вільний проїзд всіма можливими видами транспорту до міста Горєлова і назад. Термін перепустки — десять діб. На паспорті були всі необхідні відмітки. Посвідка стверджувала, що пред"явниця її перебуває на службі в мінській військовій комендатурі як перекладачка.
Готовцев похитав головою і, вертаючи документи, промовив:
— Нічого не скажеш… Чиста робота! З такими документами можна й до Берліна доїхати. Показували кому-небудь?
— Так, одного разу біля мосту, — відповіла Туманова, сховала документи в сумку і ненароком кинула оком на літографію з портретом Гітлера, наліплену на стіні.
— Дивина? — запитав Готовцев, перехопивши її погляд.
Розвідниця посміхнулася:
— А ви звикли?
Готовцев нахнюпився, похилив голову, штурхнув носком черевика ящик і проказав:
— До цього не можна звикнути. Вдаю, що звик, насилу терплю. Терплю, бо так треба. Іноді до того нудно, що не знаєш, куди себе подіти. Ладен хоч до чорта в зуби, аби не бачити цих огидних пик! — Він встав, прочинив двері в коридор і пояснив: — Так краще… Буде видно, якщо хто підійде, А втім, у мою комірчину ніхто не заглядає.
Вони помовчали. В умовах нелегальної роботи часто бувають моменти, коли люди, які зустрілись по паролю, а до цього не бачили одне одного, дотримуючись правил конспірації, не знають, про що можна і про що не можна говорити. Так було й зараз. Туманова розуміла, що Готовцев — тільки проміжна ланка, що він не повинен знати, для чого і з яким дорученням вона прибула. Його справа — прийняти її і передати кому слід по ланцюжку, в якому він, Готовцев, зв"язаний, очевидно, лише з однією людиною і ні з ким іншим. І, звичайно, він не знає Чорноп"ятова, тому що не всім підпільникам слід знати керівника підпілля.
Юля почувала себе сковано. Це розумів і Готовцев. Після недовгої мовчанки вона запитала:
— Як будемо діяти?
— Як наказано, — відповів він. — Завтра ввечері поведу вас туди, де ви потрібні або хто вам потрібен.
— Аж завтра і аж увечері?.. — здивувалася Юля.
Готовцев розвів руками і пояснив:
— Не подумайте, що це моя примха. Мені суворо наказано, як діяти. Вранці до мене прийде товариш Степан…
— Сюди?
— Ні, на вокзал. Я працюю в двох місцях. Він прийде і скаже, куди вас провести.
Вийшло не зовсім так, як гадала розвідниця. Вона тішила. себе надією до ранку вибратися з міста остаточно, разом з дорогоцінними документами про «Дракона», і таке довге чекання її зовсім не влаштовувало. Вона не могла нічого не повідомляти Бакланову більше як добу. Там можуть хтозна-що подумати!
ebooksa