В машину ввійшов шифрувальник і подав полковникові аркуш паперу. Це була радіограма, прийнята від Туманової. Бакланов прочитав: «Передаю з лісу. Щойно вернулася з міста. Знайшла брата. Увечері він передасть мене Степану. Все…» І далі сигнал: «Мені загрожує небезпека».
Стомлене і змарніле обличчя Бакланова нічого, здавалось, не говорило. Він глянув на зблідлого Дмитрієвського і майже нечутно сказав:
— Спокійно, капітане! Спокійно…
Начальник радіостанції підійшов ближче до Бакланова:
— Товаришу гвардії полковник, я починаю підозрювати…
— А ну вас із вашими підозрами! — перервав його Бакланов і вийшов з машини.
Начальник радіостанції сторопіло глянув на капітана і здивовано знизав плечима.
До дванадцяти годин дня безперервно, а далі по десять хвилин кожної непарної години викликала армійська радіостанція Туманову.
Відповіді не було. Юля мовчала…
За столом гестапо сидів начальник гестапо гауптштурмфюрер СС Штауфер. Перед ним стояв молодий, з ніжним дівочим обличчям оберштурмфюрер СС Мрозек, що керував арештом Туманової.
Перший був розтіпаний, обличчя в нього покрилося червоними плямами, а другий, з блідим, як сніг, обличчям, стояв струнко, намагаючись приховати тремтіння колін.
— Ви… ви!.. Я не можу навіть підібрати слів для вас! — викрикував Штауфер верескливим голосом. — Ви класичний дурень, Мрозек! Ви божевільний! Ви небезпечна людина! Ви пам"ятаєте, що я вам наказав?
— Так точно, пане гауптштурмфюрер! — видавив із себе Мрозек.
Штауфер злорадно посміхнувся, і його продовгувате, гостре обличчя з дрібними, рухливими зморшками ще більше загострилося в гидливій посмішці.
— Повторіть, що я вам наказав! — вимагав він.
Мрозек постарався перебороти свій страх і, зібравшись з духом, уривчастим, тонким голосом відрапортував:
— Ви наказали не торкатись її пальцем, стежити за кожним її кроком і не видавати себе!
— А ви?! Ви що наробили?!
Мрозек мовчав.
— Я вас питаю! Вас!.. — заверещав Штауфер, підскочивши на стільці і вищиривши жовті дрібні зуби.
ebooksa