— Ото ж бо й воно!
— Гаразд! — раптом рішуче сказав Чорноп"ятов і ляснув друга по плечу. — Почекаємо ці два дні, а коли з тобою виясниться, поговоримо з Кольцовим. Добре?
— Хай буде так.
— А зараз іди, — і Чорноп"ятов підвівся.
Пізно вночі телефонний дзвінок підняв з постелі начальника гестапо гауптштурмфюрера Штауфера. Він хутко схопився і взяв трубку.
— Так… Слухаю…
— Гість прибув, — пролунав голос заступника.
— Подробиці?
— Нічого не можу додати. Філін оце тільки подзвонив міським телефоном і в подробиці не вдавався. Це — приємна звістка, та є і неприємне.
— Ну, ну?
— Надійшла шифровка від бригаденфюрера. Викликає до себе з приводу тієї машини з кур"єром, хай їй чорт. Комендант роздзвонив на весь світ.
— На коли?
— Чотирнадцятого увечері треба в нього бути. Отже, вранці треба виїздити.
— Їдьте ви, — відразу вирішив Штауфер..
— Я? — здивувався заступник.
— Так, так. Поясніть бригаденфюреру, що виникла цікава комбінація, а крім того, я ж занедужав. А щодо машини скажіть, що ми вжили всіх заходів, які від нас залежать. І, до речі, натякніть, що коли з нас питають, то треба попереджати в таких випадках. Якби комендант не сказав, то ми й досі нічого не знали б про цього кур"єра. Розводити руками після того, як людина вже зникла — пізно. Треба раніше було думати. А на той випадок, якщо шеф… А втім дозвольте. Ви де?
— На службі.
— Ага… Я зараз приїду… Так, так… І про все домовимось. Пришліть машину… Скільки зараз на вашому?
— Початок третьої.
— Дурниця! Зараз я приїду.
ebooksa