Туманова прикусила губу і в душі вилаяла Готовцева. І треба ж отаке ляпнути! Сказав би вже «квіток нарвати».
Готовцев теж збагнув, що ляпнув. Але нічого не вдієш, він підморгнув і додав:
— Так уже їй хочеться… Ну й хай побродить. А як будемо їхати назад, ми її прихопимо. Тільки ти не заходь далеко, — попередив він Туманову.
Дідок помовчав і навіть не обернувся. Готовцев умостився на своє місце і наказав:
— Рушай, Дем"яновичу!.
Конячка смикнула і знову затюпала.
Юля навмисне зійшла тут. Підвода мала піднятися на невеликий горбок і спуститися у видолинок. За цей час можна буде ніким не поміченою повернути в потрібний бік і добритися до шостого кілометра.
Суворо й тихо було в лісі. Тишу порушувало лише ніжне перегукування птахів. Крізь крони дерев проглядало глибоке сонячне небо.
Туманова залишила тут вчора багато своїх міток: зарубки на стовбурах, надламану берізку, трухлявий пень…
Перш ніж підійти до тайника, де вона вчора сховала свій речовий мішок, Юля обійшла ліс навколо цього місця і, переконавшись, що їй ніщо не загрожує, спустилась в яму, утворену корінням зваленої бурею сосни.
Витягши блокнот, накидала телеграму, зашифрувала її. Поклала біля себе зведений пістолет, розгорнула рацію, одягла навушники і почала настроюватися.
Вона сиділа в ямі, обпираючись спиною об могутнє кореневище сосни, схоже на восьминога. Вистукавши свої позивні і не вловивши позивних армійського радіоцентра, вона прослухала перекличку по радіотелефону з полярниками, кілька пісеньок, переданих авіамаяком, настроїлась було на «Останні вісті», але тут почулися знайомі позивні сигнали.
Юля збільшила гучність, обмінялася вітанням з черговим оператором і почала передачу.
Спокійно вистукувала розвідниця знайомі знаки і раптом спинилася і аж здригнулася: щось сильно тріснуло. Не відриваючи руки від ключа, вона витягла шию і завмерла: на неї насторожено дивилася пара зляканих очей…
За десять-дванадцять кроків від ями лежав на землі гітлерівець, притиснувши грудьми автомат. Він не ворухнувся, не зводячи з неї настороженого, застиглого погляду.
Кров ударила Тумановій у голову. Але вона до болю прикусила губу, затаїла подих, вибила ключем умовний знак і перервала передачу.
Потім непомітно засунула руку під корінь, намацала пістолет і помалу-помалесеньку, так ніби в її руці була посудина з дорогоцінною рідиною, підняла його до рівня ями.
А гітлерівець не рухався, і його поведінка була незрозуміла. Не могла ж вона знати, що гітлерівцеві було суворо наказано стежити за кожним її кроком і не видавати себе, але він необережно наступив на суху гілку і впав. Тепер він лежав розгублений, думаючи в цю хвилину не про те, що зараз зробить ця жінка, а про те, що зробить з ним його начальник.
Вони дивилися мовчки, немов намагаючись загіпнотизувати одне одного.
Коли дуло пістолета майже досягло рівня землі, розвідниця раптово скинула руку, помітила, що гітлерівець прикрив очі, і двічі натиснула на спусковий крючок.
ebooksa