Голубий пакет

— Зрозумів, Григорію Опанасовичу, — кинув Калюжний.

— Добре! — підсумував Чорноп"ятов. — А зараз давай думати, що нам робити з пакетом.

— Я вже думав.

— Ну?

— Є вихід: послати людину з документами за лінію фронту.

— Так… Шмагати двісті кілометрів — це не абищо. Тут потрібен ходак, та ще й добрячий. Я про це теж думав.

— А більше нічого не придумаєш, — зауважив Калюжний.

— Так. Нічого, — повторив Чорноп"ятов і похитав головою. — Ти маєш рацію… Ех, Костю, Костю… Як нам скрутно без тебе, голубе… Якби ти тільки знав, хлопчику…

— І ще запитання, — перебив Калюжний, — де знайти такого хлопця, який би добрався до передової і перейшов на той бік?

— Та хлопець є, — промовив у роздумі Чорноп"ятов. — Хіба Сенька Кольцов не такий хлопець?

— Кольцов? — посміхнувся Калюжний.

— Авжеж!

— Такий, — згодився Калюжний. — Сенька полізе в пекло, тільки накажи. Але ж ти знаєш, чим він зайнятий?

— Знаю. Підбирає ключі до свого квартиранта-льотчика.

— Чого там підбирає, уже підібрав, — заперечив Калюжний. — Льотчик двічі возив його своєю машиною на аеродром.

— Здорово! — здивувався Чорноп"ятов.

— А ти ж як думав! Цей льотчик — командир загону.

— Бач! — дивувався Чорноп"ятов.

— Ось тепер і вирішуй. Якщо посилатимемо Сеньку, льотчика доведеться кинути.

— Доведеться, — непевно сказав Чорноп"ятов і додав: — Іншої людини нема. Я всіх перебрав. Так… А пробратися на аеродром — теж непогано…