— Ви знайомі з поваром Готовцевим?
— Ні! — відповіла Туманова і тут-таки з тривогою подумала, що попала під нагляд, видно, не в лісі, а ще раніше, у місті. Інакше він не спитав би про Готовцева. Але тут одразу згадала про документи, свої документи, які потрапили до рук гестапівців. Згадала і зрозуміла, що накликала халепу і на Готовцева.
Штауфер розсміявся дрібним, заїкуватим сміхом, майже не розтискаючи тонких блідих губ. Сміх булькав у нього глибоко всередині.
Він підійшов до стола, взяв паспорт і прочитав уголос:
— «Готовцева Валентина Семенівна», — і повернувся в бік гестапівця в цивільному: — А його як?
— Готовцев Данило Семенович, — відповів той.
Лише тепер Туманова глянула на цивільного. Це був широкоплечий чоловік років тридцяти, з пишною золотистою шевелюрою. На ньому коричньовий піджак в «ялинку», комірець світлої сорочки бездоганно випрасуваний, галстук дбайливо пов"язаний.
Штауфер читав далі:
— «Народилася в селі Клявдино, Чернівецького повіту…»
— І Готовцев звідти ж, — додав гестапівець у цивільному.
— А ви його не знаєте? — з невинною посмішкою запитав Штауфер.
— Я вже відповіла.
— А як же документи? Як це розуміти?
— Як хочете, так і розумійте.
— Може, вам пам"ять зраджує?
— Який же ви нетямущий, — стомлено зауважила Юля. — Я ж кажу вам вашою мовою!
— Але, може, Готовцев вас знає? — вів далі своє Штауфер.
Туманова промовчала. Зародилась тривога: невже вони арештували Готовцева?
— Мовчите? Ви про це не подумали?
— І думати не хочу.
ebooksa