— Так точно! — відповів вартовий.
— Обов"язково попередь зміну про те, що я сказав! — додав гестапівець..
— Зрозуміло! — глухо відповів вартовий. Гестапівець, насвистуючи, попрямував до виходу.
Конвоїри провели його поглядом.
— Давайте сюди, — подав голос вартовий.
— Вперед! — наказав конвоїр. Туманова пішла коридором.
Вартовий уже зняв засув із дверей і вкладав ключ. Відмикаючи двері, він підвів голову і спинився поглядом на дівчині. Та злякано здригнулася, але, переборовши страх, попросила:
— Води б мені…
Один з конвоїрів розсміявся.
— Ану лишень, Курт, дай їй напитися!..
Другий конвоїр почав знімати автомат, що теліпався за плечима. Але вартовий випередив його. Він люто штовхнув Туманову в плече. Дівчина простягнула руки, намагаючись за що-небудь зачепитися, та вхопитися було ні за що, і, пролетівши через кілька східців, що вели вниз, вона впала на камінну підлогу.
Двері зачинилися.
— Ну й здоровий же ти, Генріх! — захоплено сказав конвоїр. — Силонька!..
Крива посмішка невиразно ковзнула по обличчю вартового. Він уважно подивився на розчепірені пальці своєї правої руки і спокійно взявся начіплювати замок.
… Туманова ледве підвелася. Відчай і безсилля давили її: ніколи і ніхто не піднімав на неї руки. Готова до всього з тієї хвилини, як на неї в лісі наділи наручники, вона тільки зараз по-справжньому зрозуміла, що це означає. Їй здалося, що вона впала на дно глухої печери. Над її головою, так низько, що вона легко могла торкнутися рукою, ледве жевріла мутна електролампочка. Камера завширшки не більше двох метрів була схожа на кам"яну труну. Сирі стіни і стелю покривав слиз зеленастого кольору. Було по-могильному вогко й тихо.
Отже, всьому кінець! Світ лишився там, за глухими, непроникними стінами. Величезний радісний світ, у якому жили Андрій, полковник Бакланов, брат Леонід, старенька мати, вірні фронтові друзі.
Так, це кінець. І ніхто нічого не знатиме про її долю! Тут, у цій кам"яній труні, їй судилося зустріти смерть.
Туманова подивилась на руку, стиснуту в кулак, і згадала про клаптик паперу. Вона пам"ятала про нього, коли її виводили з гестапо, везли в машині, вводили в тюрму, і забула на коротку мить, коли впхнули в камеру.
Вона розігнула пальці і побачила на долоні зіжмаканий папірець. Обережно розправивши, вона піднесла його ближче до світла і прочитала:
ebooksa