— Я вам вірю, — сказав він нарешті, — вірю і спробую вмовити командуючого.
У сінях залупали голоси, почувся тупіт чобіт, обережний стукіт у двері.
— Зайдіть! — гукнув Бакланов і круто повернувся.
Двоє автоматників у запорошених маскувальних халатах ввели до кімнати полоненого. Наймолодший з бійців ступив крок уперед, виструнчився і доповів:
— Товаришу гвардії полковник! Доповідає сержант Гринько! За наказом…
— Відставити! Вільно, — зупинив його Бакланов. — Коли взяли?
— Години півтори тому.
— Хто?
— Виходить, що я і рядовий Вакулін. — Сержант покосився на свого товариша. — Ми поверталися з завдання… Ніч і день провели в них у тилу. А коли переходили битий шлях, дивимось, мотоцикл з причепом. Загруз у вибоїні, деренчить і ні з місця. Оцей, — він кивнув на полоненого, — сидить у колясці, а водій штовхає. Ми прикинули і вирішили допомогти хлопцям. Водій виявився дуже неспокійним: Вакуліну трохи пальця не відкусив. Ми з ним розпрощались, а цього приставили цілим. Він з переляку все скиглив. Ось документи, товаришу полковник! — і сержант подав Бакланову невеликий пакет.
Полковник потиснув руки автоматникам, викликав чергового, наказав гарненько нагодувати хлопців, видати їм по двісті грамів горілки і вкласти спати.
Полоненого, ще зовсім молоду людину з блідим, переляканим обличчям, посадили напроти столу.
Він сидів, як стовп, склавши руки на колінах, боячись ворухнутись, повернути голову, і з жахом чекав допиту.
По кольору його новенького мундира, шевронах і відзнаках неважко було догадатися, до якого роду військ він належить.
— Почнемо! — звернувся Бакланов до Дмитрієвського. — Спитайте ім"я, прізвище і звання.
Полонений здригнувся, наче його вдарили, схопився і квапливо, механічним голосом відповів:
— Оберштурмфюрер СС Отто Мрозек…
— Якої частини?
— Ніякої. Я ще не встиг прибути в частину. У документах є наказ. Мене схопили по дорозі, але я не чинив опору, я сам…
Бакланов стримав посмішку, перезирнувся з Дмитрієвський і спитав:
— Звідки їхали?
ebooksa