— Та плювати на їхню сигналізацію!
— Не плюнеш, брат. Коли залізничній дільниці присвоєна, приміром, біла ракета, то звідкіля б ти її не пустив, резерв все одно помчить до станції і нікуди більше. Вони теж не ликом шиті, дещо розуміють.
Калюжний посміхнувся. Чорноп"ятов глянув на нього.
— Чого ти посміхаєшся? — поцікавився він.
— Ти не зрозумів мене. Хай їх чорт візьме, ці ракети! Я з ними, якщо пригадуєш, мало не влип минулого року.
— А що ж ти мав на увазі?
Калюжний підгорнув під себе ногу, зручніше всівся і пояснив:
— Припустимо, що в протилежному кінці міста пожежа. Або ще краще — вибух. І не один, а два чи й три! Як ти думаєш, резерв кинуть туди?
— Кинуть! — твердо мовив Чорноп"ятов.
— Так чого ж іще треба?
Тепер посміхнувся Чорноп"ятов і ляснув свого друга по нозі.
— Дуже небагато: точно знати, коли цей вибух буде потрібним.
Калюжний нахмурив лоба, силкуючись зміркувати щось.
— Не зрозумів…
— Що ж тут незрозуміло? Ми не можемо заздалегідь знати, коли саме пройде тюремна машина. Вона ж не за графіком ходить.
Калюжний почухав потилицю і з явним смутком промовив:
— Ти маєш рацію. Я не зважив на це…
— Одно ясно, — сказав Чорноп"ятов і стукнув кулаком по коліну, — напад повинен бути зроблений без жодного пострілу, без галасу. Якщо це вдасться, успіх забезпечений, не вдасться — все зірветься.
Чорноп"ятов насторожився, прислухався.
— Стукають! Степан, видно. Чи вдалося йому поговорити із Скитальцем?
ebooksa